четвер, 21 лютого 2019 р.

Де наш Маннергейм, де наш Пілсудський? Чому їм вдалося, а ми просто розчиняємось у своїх доживаннях-виживаннях, розтікаємось генетичним кодом по планеті, та навіть серед своїх сусідів, не маючи власного дому?

Постійно ставлю собі питання – чому я вертаюсь в це місто? Воно ж не моє, воно мені гидке, та хоч все тепер обкладіть бруківкою, залийте асфальтом, наставте клумб, а воно буде смердіти тупістю, безсенсовністю, блядоцтвом, і з кожного кутка будуть виглядати підземельно-міфічні пики. Чи це для антуражу? «Повний криндж!» - як кажуть мої учні. Я вертаюсь сюди, бо тут мій дім. Хоч не я його собі вибирала, і свого не побудувала…

Я не знаю, що буде далі. Але я точно знаю, що не зможу прийняти правила гри і розчинитися серед трафаретів… Якщо і ставати трафаретом, то з власним візерунком… Тож міцного матеріалу і гострого ножа.
Деколи здається, що учні приходять до мене не на вокал, а на психотерапію. Цікаво спостерігати, як проявляються всі - і позитивні, і негативні риси, як можна їх відчути і корегувати. Образи, скутість, синдром відмінниці, надмірна батьківська опіка, відсутність батьківської любові, завищена самооцінка, закиди, нерозуміння, навіть знущання з боку однолітків. У дорослих – спектр розширюється до безкінечності. Вони біжать до мене, бо на занятті можуть бути собою – викричатися, виплакатися, розкритися, зрозуміти себе та ще й чомусь навчитися. Вокал - це безмежний океан для розвитку, експериментів, власних метод, елементів, направлень, сфер, які можна міксувати. Я сама тільки зараз починаю потроху розуміти своє тіло, щоб пояснити і показати, бо все відбувається виключно на власних відчуттях.
Постійно згадую, як скептично поставилися родичі з усіх боків до мого бажання поїхати до Києва вчитися на музичне відділення. Для мене це було дивним, бо всі бачили і знали, що я цим живу і без цього не зможу. Це була друга освіта, зробити це з Сімферополя було дуже непросто. Довелось наполягти і бути настільки переконаною, щоб це вдалося здійснити. Пам’ятаю, в мене була така тяга, просто якесь маніакальне бажання обов’язково це втілити – і я не пошкодувала. І, думаю, ще не раз про це згадаю… Як і довірятиму тепер завжди своїй маніакальній переконаності.
Хоча диплом зараз - шматок тонкого пластику, вся наука і прогрес базуються лише на пошуку і вічному самовдосконаленні. А з екранів будуть звучати безголосі, примітивні, однотипні і безідейні. Але в наших силах вишукувати щось інше, показувати і направляти, особливо, коли здатен творити сам. І я бачу, що вони вже не захочуть вертатися назад… вже просто не зможуть.

пʼятниця, 14 грудня 2018 р.

Так, ну що, перший у моєму житті звітний концерт учнів – відбувся! Діти співали дуже добре, номери - завдяки костюмам, підтанцьовці – яскраві, наповнені. Вдалося виконати «Обійми» Вакарчука, і мені пісню Джамали ( я їй ще близько 5 років тому після концерту обіцяла заспівати наживо у Криму) обіцянку виконала, на жаль, перший куплет розплився, в моніторах не було чути тональності, дуже поганий звукач, але з другого куплету вже все вирівнялось… Мені отримати задоволення від заходу не вдалося - дітей треба було переодягати, налаштовувати, шукати по всіх закутках будівлі, видавати мікрофони, їх не вистачало - такі собі звичайні засценні перипетії. Точно можу сказати, що для мене - це те заняття, де не рахуєш хвилини до закінчення, де почуваєш себе на своєму місці, розчиняєшся в музиці, учнях, тут я не прогадала. Що буде далі? Далі буде – музика…

четвер, 22 листопада 2018 р.

субота, 10 листопада 2018 р.


Таке враження, що прожитий не тиждень, а ціле життя… Важка минула субота, заняття за заняттям, перебігання з центру в центр, учні, різні, кожного чекає своя доля, сподіваюсь, що мої слова і моя присутність на цей період в їхніх життях принесе щось важливе, бо говорю я з ними, насправді, багато… Задумуюсь, якби так проходило все моє життя, якби в ньому не було власної музики, пісень, коротких і таких швидкоплинних хвилин щастя, відсторонення від усього? Недосказані слова, недописані мелодії, віра в свій шлях - тримають… Неділя, понеділок – те, що залишиться в мені до останнього подиху. Далі і весь спектр емоцій - від загубленості, відчаю, розчарування, страху, образи, безтолковості … до розуміння.
·       20 годин викладацької практики;
·       нічне дочитування Орвела;
·       50 важчезних польських і чеських слів;
·       майстер-клас з вокалу (практика ходіння на перше безкоштовне заняття – геніальний витвір тих, хто хоче набратися нових (або перевірити старі) знань і більше цих людей ніколи в житті не бачити);
·       класнюче поповнення аудіюванням з англійської (що значить працювати у центрі іноземних мов!) почуваю себе Голумом, щось на кшталт «мого золотця», коли тримаю в руках настільки продуману і гарну книжку;
А насправді, все це лише ширма повного спустошення, але треба жити, жати жито…  

вівторок, 30 жовтня 2018 р.

Ця нація дуже хвора... Читаючи, передивляючись справжні новини з різних джерел, мені хочеться вити. Стільки жорстокості, звірства, осатанілості, збочення, відхилення, тупості, безнадії, бруду! Люди, що з вами? Що ви робите? Просто приреченість до самоліквідації тих, хто зрячий, але не може нічого вдіяти і тих, хто сам вбиває. А ще купка оптимістів-життєлюбів, бодай би вас, які роблять вигляд, що нічого не бачать. І ампутації територій тут не допоможуть, і вічне звинувачення всіх навкруги. Повне виродження і геноцид. Повне виродження...

вівторок, 16 жовтня 2018 р.

пʼятниця, 31 серпня 2018 р.

31 / 13

Викладацький період життя. Випадок, доля, чи збіг обставин посилає мені дуже різних учнів. Цікаво за ними спостерігати, вивчати. Деколи не можу повірити, що в ті ж 13, та що там казати – навіть у 6 років – це вже абсолютно сформовані особистості. Звісно, батьки, середовище будуть їх ще, на жаль, шліфувати, обточувати, а життя обпече, як глину, до затвердіння, тоді вже щоб змінити форму буде лише один спосіб – розбити…
Відчуваю колосальну відповідальність. Вони наслідують, вони прислухаються, так хочеться їм побільше сказати. Так хочеться, щоб вони робили менше помилок і зуміли втілити щось дійсно значне і важливе. Якби ж знати всі ті відповіді…

пʼятниця, 6 квітня 2018 р.












на крилах Криму
крізь літо й зиму
крізь перепони
черстві кордони

нести те слово
нести ту правду
нести ту силу
ламати грати

вогні не згаснуть
якщо є іскри
на крилах Криму
у душі влізти

не марний голос
а марна тиша
летять із Криму
пІсні і вІрші...




Міха Невідомський

https://www.youtube.com/watch?v=I8Hv5EQOJ-4


понеділок, 19 лютого 2018 р.

25 березня 1999 року було вбито В’ячеслава Чорновола.

Хто знає, якою була б сьогодні наша країна, якби він був з нами...

Бережімо тих, хто «мостить собою путь» для України.

 

Пам’яті В’ячеслава Чорновола

 

Найлегше знову все звернуть на долю

І ще сто літ потилицю шкребти:

Чи на «Тойотах» возять нині волю,

А чи до неї пішки треба йти?

 

А доля – що: дві сили – світла й чорна

Ведуть по світу кожного із нас.

Одна несе у вічність стомоторно,

А друга – ставить поперек «КамАЗ».

 

Якби ж то знати вчора, а не завтра,

Що він для нас мостив собою путь,

Хіба в думках не виставили б варти

На тім шляху, де волю провезуть?

 

Та у одних, як завше, хата скраю.

А іншим скраю навіть не стели –

Трибуну запрягли та й поганяють!

Вкраїну ж з віку в вік тягли воли.

 

...Його душа загальмувала з болю

Та й завернула на Чумацький Шлях...

Вже стільки там, на небі, Чорноволів,

Що скоро стане пусткою земля...

 

Віктор Качула

Сімферополь, квітень 1999 р.

неділя, 11 лютого 2018 р.


ВІДЛІТАЙ.

Я не буду тримати.

І благати не буду, пробач.

НЕ ЧЕКАЙ –

не сестра і не мати –

не застигну, не виллюсь у плач.

НЕ ШУКАЙ

без вини винуватих,

хто, чого і чому не зберіг.

ПАМ’ЯТАЙ

тільки те, що є вартим,

що сльозами упало до ніг.

НЕ КАРТАЙ

себе совістю й честю –

бо і честь твоя й совість – це я.

ПРИПАДАЙ

до доріг перехрестя,

де зустрілись твоя і моя.

ЗАГЛЯДАЙ

у душі піднебесся,

де зорею хотіла я буть.

НЕ ПИТАЙ,

як зорі тій живеться,

бо вони, поки світять – живуть.

ПРОЩАВАЙ -

без образ і пробачень,

що Не Той знову стрінув Не Ту.

ВІДЛІТАЙ -

якщо зможеш не бачить

мою вічну, як біль, САМОТУ.

 

Юлія Качула

11.02.2018

понеділок, 5 лютого 2018 р.








 
                      УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ КРИМСЬКОЇ ДУШІ

 До Києва я добиралась добу... Кордони стали жорсткішими – на одному питають про наявність двох громадянств, на другому – крім українського паспорта ще й український закордонний. П’ять годин наш автобус по заметах, нерозчищених дорогах, повз десятки вантажівок долає 25 км до Умані. І серед цього хаосу і бездоріжжя ми помічаємо, як з декількох машин для прибирання доріг прямо біля траси водії безсоромно зливають солярку... Читаю серед заметілі Танине «Як би там не було – чекаємо» - і на душі стає тепліше. Пасажири нашого багатостраждального буса серйозно налаштовані у таку негоду йти до Умані пішки - і там уже шукати транспорт до Києва, але здоровий глузд перемагає, і всього-навсього через 2,5 години всі кримці успішно добираються до найближчого метра.

Їду на Хрещатик. Холодна, голодна, неспана. Зустрічаю на материку першу рідну душу. Міха проводить до Спілки і спішить на ще один захід... Знайомі, світлі обличчя. Мене тут справді дуже чекали. Обіймаю Тань, В’ячеслава, Марину Целуйко, Єлю Дорофієвську, Таню Прозорову. Виходжу на сцену з першою піснею – лугансько-кримським дуетом зі Славком Купрієнком, який ми обов`язково будемо вдосконалювати і наповнювати.  Голос після такої подорожі зривається, не слухається, але налаштовуюсь і таки видаю – «Накримилось...». На жаль, так мало учасників фестивалю встигла побачити і почути, але головне для мене – Крим на Українських Передзвонах до Дня Соборності прозвучав!

Летимо з Єлею на «Знай наших!». Прилітаємо у рідну для нас бібліотеку ім. Лесі Українки. Бачу людей, за обличчями яких скучила – Ольгу Романюк, Ігоря Двигала, Олену Геде, Богдану Гайворонську, Сашка Потужного. Співаю декілька своїх пісень, завершую нашим дуетом з Міхою. Знайомлюсь нарешті наживо зі Златою Біневич, Назаром Розлуцьким, Наталкою Політовою. Невеличкою дружньою компанією їдемо на ще один захід – вечір жіночої поезії «В мені», організований Мальвою Кржанівською. Вклинилась туди я в останній момент вже перед від’їздом, і, здається, залишилась у пам’яті присутніх. Люблю такий затемнено-інтимний антураж, діалог з глядачем. Дуже запам’ятався тембром, змістом і професійністю гітарист і співак - Володимир Пироженко, а сяючими очима і пристрасними оплесками - Володимир Олівець!

Наступні декілька днів були наповнені ефірами до Дня Соборності. «Прямий» з невизначеними репліками ведучих «Крим завжди був чужим, але Крим – наш» (але, звісно, я їм вдячна за висвітлення кримської теми), UA:Українське радіо з Галиною Бабій, «Армія FM» з чудовими, небайдужими, щирими ведучими Катериною Потапенко і Сергієм Жуковським. Зустріч з другом і водночас професійним оператором та перегляд свого першого відеокліпу на авторську пісню приємно завершили мою творчо-ідейну поїздку...

Через перешкоди, снігопади, блокпости я вирвалась до рідних серцю людей та ідей. Серед зневіри, безглуздя, байдужості, відчаю – намагаюсь творити і бути собою. Я дякую тим, хто вірить у мене і ділиться думками, що Крим для нього тепер асоціюється зі мною і моєю родиною. Я дякую тим, хто залишається в Україні, не марить закордонням, не впадає у відчай, а долає оці вічні перепони і робить потрібні, важливі справи. Я дуже вірю у молодь. Дивлюсь, як тато верстає нову книжку переможців конкурсу «Ми - діти твої, Україно!», який проводить незнищенна духом газета «Кримська світлиця» у Криму. Ці твори свідчать про такий інтелект, характер, волю, силу, свободу, впевненість, віру, внутрішню наповненість юних авторів, що хочеться жити, бо є ради кого, і хочеться підтримувати, окрилювати, надихати, бо є ради чого! Тому закликаю усіх однодумців – підтримайте, поширюйте інформацію про цей духовний творчий мостик, який єднає нас з Кримом! Бо тільки разом ми – незнищенна сила.



 

середа, 30 серпня 2017 р.


Інтерв’ю для газет, радіо, телебачення, публікації, проекти та заходи:
8.  Українське життя у Севастополі

9.  ПІСЕННИЙ ЗАЖИНОК НА ЖУРНАЛІСТСЬКІЙ НИВІ

10. «Голос України» Кримське небо у столиці

11.  Радіо «Промінь» Азбука реальності

12.  Юлія Качула: «Слухай українською!»

13.  КАЧУЛА ЮЛЯ 14-11-16 Світлиця Львівського радіо

14.  Англомовне промо-відео

15.  ЯКИЙ ВІН - ГОЛОС ЗОЛОТИЙ?


16.  З ПІСЕННОЮ ПЕРЕМОГОЮ!

17.  А У НАС Є ПІСНЯ — ДО ДУШІ СТЕЖИНКА!

18.  «ЩОБ У ДУШАХ ВІДЛУНЮВАВ ЩЕМ...»

19.  НАД ДОНУЗЛАВОМ ПІСНЯ УКРАЇНСЬКА ЗАБРИНІЛА!

20.  «Крик» душі Михайла Мельника (стаття у журналі "Разом" - Торонто, Канада)

21. Юлія Качула про проект "Слухай українською" | Ранковий гість (Телеканал "Надія")

22. Україна заговорила «Мовою серця»

23. Арт-світ. “Я привезла вам пісні з Криму”, – Юлія Качула

24. ТРК "Карпати" з Юлією Качулою

25. Стаття у газеті "Високий замок"


26. Програма "Доброго ранку Львове" (19.03.18) пісня на вірші Шевченка

27 ua:українське радіо 

28. Українські передзвони 

29. ua:українське радіо - 

30. Голос України 

31. Телевсесвіт 

32. Гітара як символ життєвих звершень Віктора Качули 

33. Династії - Віктор і Юлія Качули 

34. Хвиля Десни 

35. Порадниця 

36. Радіо Культура 

37. Громадське радіо 

38. Медіа Дрогобиччина 

39. Джерела Трускавця 

40. Інформатор

41. Скайп-інтерв'ю і презентація кліпу - Суспільне Львів