вівторок, 13 березня 2012 р.

Перший фестиваль - конкурс української пісні
кримських авторів










Є УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ В КРИМУ! 

26 грудня у концертному залі Гарнізонного будинку офіцерів відбулося чергове «Світличне» пісенне свято: вперше в Криму (а «Кримська світлиця» взагалі завжди усе робить першою!) ми провели фестиваль-конкурс українських пісень, створених нашими земляками — авторами з благословенного кримського краю.
Допомагав нам готувати цей фестиваль оргкомітет, до складу якого увійшли фахівці із Сімферопольського музучилища, Гарнізонного будинку офіцерів, Кримського республіканського відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки, Кримської філії Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Всеукраїнського інформаційно-культурного центру, відомі кримські артисти, співаки, музиканти.
Кримська земля славиться пісенними талантами — і композиторами, і поетами-піснярами. Пригадаймо хоча б славетний «Запорозький марш» нашого знаменитого земляка-кобзаря Євгена Адамцевича, чия могила у с. Холмівці Бахчисарайського району. На весь світ відома невмируща пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» на слова похованого в Ялті лікаря і поета Степана Руданського.
А що ж сьогодні? Чи проростає-твориться на кримській землі своя, власна, місцевими кримськими авторами створена, українська пісня? Чи конкурентоспроможна вона? Чи чується у Криму, чи пробивається на сцену, в ефір, до слухачів?
Заявки на участь у нашому конкурсі подали понад два десятки авторів — як професійних, так і аматорів. Журі відібрало з-понад півсотні запропонованих на конкурс творів найкращі і сформувало з них концертну програму. Це було непростим завданням, бо українських пісень «з кримською пропискою», причому, створених не лише етнічними українцями, але й представниками інших національностей, у заявках було дуже багато. Щоб вкластися у відведений для нашого концерту час, журі дозволило кожному конкурсанту представити лише один-два зі своїх творів.
Очолити журі ми попросили Заслужену артистку України, солістку Кримської державної філармонії, нашого «кримського соловейка», відзначену нещодавно орденом княгині Ольги Наталю Степанівну Безкоровайну. До складу журі увійшли також: заступник голови Кримського відділення Всеукраїнської музичної спілки Лариса Іллівна Мартиненко, викладач Сімферопольського музичного училища ім. П. І. Чайковського Анатолій Йосипович Клименко, лауреат міжнародних конкурсів, Заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим, композитор, музикант, художній керівник багатьох співочих колективів Микола Олександрович Прищепа, керівник дитячої театральної студії «Світанок», Заслужений працівник культури України Алла Володимирівна Петрова.
На початку концерту привітали гостей та учасників фестивалю-конкурсу Перший заступник Постійного Представника Президента України в Криму Євген Драп’ятий, єпископ Сімферопольський і Кримський Климент Української православної церкви Київського патріархату. Виконав кілька прекрасних церковних творів камерний хор духовної музики «Спас», які написав художній керівник і диригент цього колективу Андрій Крупицький.
І ось – розпочався сам конкурс її Величності — Української Пісні. Саме Пісню всі разом ми мали оцінити, той сценічний образ, той сплав Мелодії, Слова і Виконання, що змушує серця битися в унісон, що переймає подих, зронює сльози, бентежить — до мурашок по тілу! — що очищає і возвеличує душу.
Віддаючи данину пам’яті нашому славетному землякові Степану Руданському, першу пісню концерту на його слова і на музику Людмили Александрової «Повій, вітре, на Вкраїну» виконав сімферополець Микола Йосипович Москаленко, акомпанував якому на баяні Олександр Костогризов.
Полковник у відставці, пенсіонер із села Укромне Сімферопольського району Микола Олександрович Клименко під власний акомпанемент на гітарі заспівав авторську пісню «Збережімо Україну».
Українським бризом війнуло із Севастополя! Катерина Дерибасова — учениця одинадцятого класу севастопольської школи № 19 виконала пісню «Зійду я місяцем над морем», слова до якої написав голова Севастопольської «Просвіти» Володимир Проценко, музику — Тетяна Великодворська.
Заслужений працівник культури Криму, лауреат премії АРК Орест Мартинів порадував глядачів задушевним виконанням пісень кримських авторів: «Співай, мій друже!» на слова редактора відділу літератури «Кримської світлиці» Данила Андрійовича Кононенка та музику Володимира Могильницького; прозвучав своєрідний ліричний гімн Сімферополю на слова голови Кримської філії Наукового товариства ім. Т. Шевченка, академіка, симиренкознавця Петра Васильовича Вольвача та музику В’ячеслава Боброва «Біле місто над Салгіром»; марш на слова Леоніда Янчука і музику Дмитра Малого — «Пісня українських моряків» та пісня про рідне село Якова Миколайовича Гордійчука (автора слів) «Карпівці».
Учасниці ансамблю «Дивограй» представили музичні твори свого керівника сімферопольця Миколи Олександровича Прищепи.
Вразила усіх присутніх сильним голосом, артистизмом, професіоналізмом з піснею «Я кохаю тебе» на слова Л. Огурцової та музику Ангеліни Карпенко студентка Кримського університету культури, мистецтв та туризму, лауреат багатьох міжнародних фестивалів Діляра Махмудова.
Запалив зал своєю енергетикою, майстерним, нестандартним виконанням Заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії Автономної Республіки Крим Февзі Алієв. Він заспівав пісню «Мій Крим», музику до якої написав сам на слова юної кримчанки Яніни Щербань, яка зараз навчається в Острозькій академії.
Механізатор із села Мазанки Сімферопольського району Михайло Хуторянський виконав пісню «Суничні роси», музику до якої написав Михайло Савченко із с. Мазанки, слова Л. Дудникової. Пісні Михайла Савченка виконували і Вікторія Кадайтес «Мамині вишні» (слова С. Онищенка) та Ольга Сунько — студентка Таврійського національного університету («Ніхто, крім тебе» — на слова А. Лихошвая).
Олена Горьковенко із села Холмівки Бахчисарайського району, справжнє відкриття конкурсу «А в тебе є пісня — до душі стежинка!», який нещодавно феєрично провела «Кримська світлиця», виконала душевну, ліричну пісню на слова Аркадія Вакуленка та музику Андрія Сидорова «Лелеки» і «Місхорський ноктюрн» — музика Л. Поляковського на вірш кримського поета Анатолія Мілявського, якого переклали українською мовою Юлія Качула і сама виконавиця.
Учениця Української гімназії м. Сімферополя Олександра Голубова заспівала пісню «Зіронька» на слова Л. Огурцової та музику Ангеліни Карпенко.
Співачка із міста Саки, лауреат багатьох фестивалів авторської пісні, до речі, переможниця першого пісенного конкурсу «Кримської світлиці» — «Львівська струна — на кримський лад», викладач музичної школи Ірина Єрмолова вразила присутніх професійною грою на гітарі, незвичайним голосом та піснями, музику до яких вона написала сама — «Дощі» (слова Йосипа Фіштика) і «Птах» (слова Світлани Макаревської).
Знову на сцені — Севастополь! Учасниці вокального ансамблю «Севастопольчанка» виконали пісню «Сонячна долина» (музика керівника ансамблю Тамари Маслової, слова — голови севастопольської «Просвіти» Володимира Проценка).
Лауреати міжнародних конкурсів дует «Чайки» — Тетяна Скрипка і Антоніна Дмитрухіна майстерно, з натхненням виконали пісні «Чорні очі» та «Прилетіли лебеді», які створили сімферопольські автори — Володимир Григорович Мамецький (слова), і композитор Людмила Миколаївна Тимощенко.
«Марш столиці Криму» (слова Леоніда Янчука, художника, який, до речі, створив емблему нашого фестивалю, музика Миколи Прищепи) заспівав студент ТНУ Сергій Сидоренко.
Остання пісня концерту була присвячена усім матусям на землі. «Мамо, вічно будь!», cлова і музику до якої написав Віктор Качула, прозвучала у виконанні Золотого голосу Таврійського національного університету Юлії Качули.
На цьому конкурсний концерт завершився. Голова журі, Заслужена артистка України Наталя Безкоровайна вручила усім учасникам, усіх їх назвавши переможцями, дипломи за активну участь у відродженні і розвитку національної культури, популяризацію сучасної української пісні, збереження духовного і культурного надбання українського народу. За рішенням журі, головний приз — DVD-програвач отримали переможці Першого фестивалю-конкурсу української пісні кримських авторів — учасники ансамблю «Дивограй».
Oсь і закінчилось наше свято, але не закінчується зустріч з Піснею. Вона залишається з нами — завжди підтримує, додає наснаги, піднімає настрій, чарує і зворушує. Тож до нових конкурсів, зустрічей, до нових пісень — у новому пісенному році!!!
Юлія КАЧУЛА.

четвер, 8 березня 2012 р.

«Господи, дай мені мудрості розпізнати...»
Зустріч для вас
На Різдвяні свята доля подарувала мені можливість побувати в Національному палаці мистецтв «Україна» на унікальній пісенно-театралізованій виставі «Десять Господніх заповідей». Пісні-заповіді лунали зі сцени у виконанні справжніх корифеїв української естради — Дмитра Гнатюка, Іво Бобула, Івана Поповича, Надії Шестак, Павла Дворського, Ольги Макаренко, Миколи Свидюка, Павла Мрежука, Фемія Мустафаєва та багатьох інших. Після концерту мені пощастило поспілкуватися з автором цього унікального духовного проекту, відомим поетом-піснярем, народним артистом України Вадимом Крищенком, завдяки якому Господні заповіді стали піснями.


— Вадиме Дмитровичу, я досі під враженням концерту. Я бачила, як люди (як і я) не могли стримати сліз. Якщо є такі люди — а їх був повний зал — чому ж таке непросвітлене, неосвячене життя? Чому вулицями увечері страшно ходити? Чи їх все-таки надто малий відсоток — тих, хто живе за заповідями, хто здатний почути, просльозитися, просвітліти, окрилитися від Ваших пісень?
— Відповідь не може бути однозначною. Відверто кажучи, Україна ще не відбулася. Маємо визнану іншими країнами державу, значимося на географічній карті, але чи визнали, усвідомили ми самі себе, ствердилися як народ?
Духу українського бракує. Абсолютно його не чути в Криму. Я відпочивав недавно в Євпаторії — жодної української газети, української пісні на танцювальних майданчиках, по радіо. Є дуже негативний вплив північного сусіда, вплив не тільки економічний, а й ідеологічний, моральний, хоч правильніше сказати — аморальний.
Український народ — роботящий, доброзичливий, ми були землеробами з давніх-давен, були доброчинними, великородинними, віруючими. Та ця моральність з часом щезає, як почалося за радянської влади, так, на жаль, не припиняється й нині. Зараз править той, хто має багато грошей. Не той, хто справедливий, чесний, вірує у Господа Бога, а той, хто нахапав грошей, він диктує.
Але є все-таки у суспільстві сили, ви самі бачили зал, заповнений людьми, які душею сприймають Господні заповіді і хочуть жити за ними. Наше телебачення, радіо накривають нас отими галасливими шоу, де не вимагається думати. Ми ж представили той проект, де не треба підстрибувати на стільцях, репетувати і махати в екстазі руками із запаленими ліхтариками мобільників чи запальничками. На нашому концерті треба прислухатися, подумати, а чи правильно я живу? Чи роблю так, як Господь заповів у своїх 10 заповідях?
У цьому вертепі шоу-програм нам треба повернутися до духовності. Чому ми такі? Тому що духовно гнобили нас віками, які вже там заповіді... Людина, яка звикла жити нечесно, найвище ставить гроші, їй переступити заповіді нічого не варте. Таких людей дуже багато. А бідність принижує людину, коли думаєш, мені ж треба якось жити, заробити десь копійчину. Може, я вчиню і не так, не по-Божому, але ж треба дітей годувати. А гріх маленький породжує ще більший...
Кожен повинен поставити собі мету – я почну з себе і долучу до цього ще своїх товаришів. П’ять, десять, не треба вседержавних масштабів, але відшукати, зібрати своє коло чесних, праведних людей маємо! Я для себе визначив декілька моментів: навіть коли гірко — не брехати, краще промовчати, якщо не хочеш казати, не злитися, не ображати. Де тільки можу, я говорю лише українською мовою, доброзичливо ставлюся до сусідів, якою б мовою вони не розмовляли. Треба нести інтелігентність, справедливість, щоб образ українця не створювався як негативний, що зараз відбувається.
Відповіді на всі ці запитання можна знайти у Святій Книзі, але нам захотілося перекласти її на нашу ліричну пісню. Щоб вона прозвучала не як якась канонічна догма, наказ, а доброзичливо, щиро, довірливо, щоб люди почули заповіді мовою пісні. Ми оправили концерт танцями, які передають динаміку, неспокій української душі, вічну її боротьбу. Кожна заповідь – це боротьба між тим, чого хоче Господь, і тим, чого домагається диявол. І хай не буде в тебе інших Богів, не сотвори собі кумира, не промовляй ім’я Господа всує, шануй батька і матір, не вбий (але не тільки фізично, а й не вбий законом, не зажени ближнього в нужденність, яка вбиває, не знищуй духовно), не укради, не чини перелюбу, не свідчи неправдиво проти ближнього свого.
Ми запросили блискучих артистів, більшість з них народні, навіть було двоє Героїв України – Дмитро Гнатюк і Анатолій Паламаренко. Були й молоді цікаві виконавці – Михайло Брунський, Дмитро Андрієць, Ольга Ошитко. Мені здається, саме завдяки їхньому талановитому виконанню цей дух Господній передався залу і наступило якесь просвітлення і очищення.

— Ваш слухач – напевне ж, не ті, хто «тащиться» від епатажно-примітивної оголеної естради. А як залучити до цих вічних цінностей якомога більше людей – особливо молодь? Це мають бути якісь особливі пісні – щоб, як тепер кажуть, «дістало», зачепило, розбудило кожного?
— Молодь, на жаль, вже вихована в традиціях не зовсім моральних, і винні в цьому і школа, і інститути, і, в першу чергу, родина. Мовляв, такий нині світ, знай дисципліну, будь наполегливим, навіть жорстоким, щоб вижити. Але як бути громадянином своєї країни, людиною, з якої можна брати приклад, як бути гарним сім’янином, як дотримуватися моральних принципів, цьому, на жаль, не вчать. Нині побутує така тенденція — бери сьогодні все, що можеш взяти, бо завтра може не настати. І ці нестабільність і тимчасовість підтверджуються нашим життям. Сьогодні вклав гроші у банк – завтра вони пропали, приватизував хату – завтра якийсь документ вийде, що ці документи неправильні, треба інші, взяв кредит – відсотки раптом зросли. Хочеться стабільності, визначеності і в державі, і в душі!
Тож нас більше виховує життя, ніж школа. Дай, Боже, якщо прикладами моральності є батько і мати. Бо вчитель зараз не дуже «обдарований» зарплатою, за подарунок може зробити з посереднього учня відмінника, а потім ця посередність приходить до влади...
Мені досі подобається книжка американського письменника Джека Лондона «Мартін Іден». Як він себе творив, гартував, як прагнув досягти мети. Людина мисляча повинна творити себе сама! І усвідомити, зрештою, що без вічних цінностей, без тих же заповідей Господніх можна прожити все життя, але так і не стати Людиною.
На жаль, багато негативних факторів прийшло з новим часом. Алкоголь, наркоманія, продажність, телебачення, яке пропагує це. Але я от не уявляю, як може хлопець мати дівчину, а згодом дружину, яка палить? Був такий випадок, на якомусь моєму творчому вечорі одна народна артистка за сценарієм підходить до мене, запрошує на танець і співає при цьому. Коли вона дихнула на мене — це був такий нікотин, я думав, гепнуся на тій сцені. Тож, дівчата, бережіть хлопців!

— Колись був «культ особи». Чомусь вічним залишається «культ грошей», золотого тільця. Чому нема і чи визріє колись у суспільстві «культ культури» — мистецтва, духовності, людської досконалості? Справжні художники, музиканти, співаки, письменники, поети – і Ви, зокрема, дуже багато робите для цього. А суспільство, держава, влада – що роблять вони і що повинні робити, щоб «сон розуму і душі не породжував звироднілих духовних чудовиськ», які неспроможні усвідомити себе народом, мати державу, у якої є майбутнє?
— Кожен повинен відповідати за себе. В державних кабінетах у нас, на жаль, сидять здебільшого не інтелігентні і далекі від культури люди. Вони не дуже підтримують національне, українське, культурне відродження. А ми мусимо відродитися як українська високодуховна нація. Неприпустимо, щоб міністри навіть сумнівалися у доцільності української мови в школах східної України чи Криму, бо там, мовляв, багато «русскоязичних». Треба, щоб вони були переконані, що кожен громадянин української держави, де б він не жив — чи в Криму, чи на Донбасі, мусить знати й шанувати українську мову. Мало у нас істинних поборників українства серед тих, хто «з портфелями», тому якщо й проводяться якісь патріотичні духовні заходи, вони не завжди підтримуються державою. Та взяти навіть наші «Десять Господніх заповідей»: і афіші були розклеєні, і реклама всюди була, здавалося б, чиновники повинні зацікавитися, прийти, подивитися, навіть приклад іншим подати, тим більше, у них в залі є безкоштовний цілий ряд. Але їх не було...
— То що ж нам, сьогоднішнім студентам Її Величності Культури, робити? Телерадіоефір, естрада, сцена ні за якими Божими заповідями не живуть. Тепер у моді тільки шоу, а хто контролює естрадні і телевізійні майданчики, тобто, хто платить – той і замовляє, але ж не тільки музику, а значно більше – ідеологію. Як спромогтися не танцювати під чужу дудку (а за щось же треба жити), як вберегти душу – і свою, і народу, і держави?
— Дорогу життя, успіху осилить оптиміст. Будьмо оптимістами з вірою у те, що ми можемо зробити, можемо осягнути, якщо ми будемо вірити, то обов’язково осилимо. Тяжко нині Україні, але давайте виховувати в собі той оптимізм, яким ми маємо керуватися. Треба дуже хотіти, незважаючи ні на що, не схилятися, шукати виходи. Шукати, де себе реалізувати. Мають бути хист і велике бажання. Звичайно, добре, коли до цього приплюсовані гроші, але якщо немає, треба шукати можливості, де можна виступити, щоб пропагувати, сіяти в людські душі справжнє мистецтво, вічні цінності. Треба себе виховувати, скажімо, не тільки співаком, а й менеджером, вміти запропонувати себе. Навіть знамениті зірки роками чекають запрошення, а їх немає, десь блиснуло — і нема.
Справді, індустрія випуску співаків, артистів працює, як конвеєр, але де ж вони? Десь підтанцьовують, підспівують. Що тут порадиш. Є у мене така молитва, я завжди її у скрутну хвилину згадую: Господи, дай мені сили змінити те, що я можу змінити, дай мені терпіння прийняти те, що я не можу змінити, і дай мені розуміння і мудрості розпізнати перше і друге.

— Дякую за інтерв’ю, за мудрі настанови!


Розмовляла Юлія КАЧУЛА,

студентка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=9997

Вадим Дмитрович КРИЩЕНКО передав у дарунок для редакційної бібліотеки «Кримської світлиці» нову книгу своїх поезій. Пропонуємо увазі читачів невеличку добірку з розділу книги, який називається

Дощинки на вечірньому вікні

ПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ

Себе я запитаю сам –
І відповідь знайдеться поряд:
Для мене Батьківщина там,
Де українською говорять.

УСІ МИ РІВНІ

Накрався – і зробився паном,
В очах у нього тільки гривні.
…Але за цвинтарним парканом
Усі ми рівні.

ЧОГО ТАК?

Чого повелось так? – шукаю поради,
Питав не одного, не двох і не трьох…
Чим ближче до влади, тим далі від правди,
Як ближчає трон – даленішає Бог.


ЛЕДАЧА ЗВИЧКА

Відженімо вже ледачу звичку –
Все не так… А скаржитись кому?
Краще запалити тихо свічку,
Аніж гучно лаяти пітьму.