Вікно в Європу
ПРАПОР КРИМСЬКИЙ — ПІСНЯ УКРАЇНСЬКА!
ОСЬ У ТАКІЙ ТВОРЧІЙ ГАРМОНІЇ БУЛИ ПРЕДСТАВЛЕНІ ЦЬОГО ЛІТА КРИМ І УКРАЇНА НА 39-ому МІЖНАРОДНОМУ ХАРЦЕРСЬКОМУ ФЕСТИВАЛІ ШКІЛЬНОЇ ТА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У СТАРОВИННОМУ ПОЛЬСЬКОМУ МІСТЕЧКУ КЕЛЬЦЕ. І ОСКІЛЬКИ ЄДИНОЮ ЗАПРОШЕНОЮ НА ЦЕЙ ФЕСТИВАЛЬ КРИМЧАНКОЮ БУЛА Я, МЕНІ Й ВИПАЛА ЧЕСТЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — ВНОСИТИ КРИМСЬКОГО ПРАПОРА В ЄВРОПУ!
Не дуже сподіваюся, що кримські владні «прапороносці» за таку мистецьку європейську рекламу нашого курортного краю відшкодують мені хоча б добові. Тішить мене вже те, що Європа юними фестивальними очима побачила автономного кримського прапора саме в українських (бо ж у вишиванці!) руках, а крім того, ще й почула, бо я на усіх польських концертах виступала, звісно, рідною українською мовою.
Але про все по порядку. На початку січня цього року я вже побувала у Польщі (мандруй, поки студент!) — як учасниця Міжнародного мистецького фестивалю «Intershow», котрий проходив у мальовничих містечках Закопане та Новий Тарг. Серед багатьох учасників із Польщі, Росії, Молдови, Грузії, Німеччини, США я «виспівала» перше місце і була запрошена польськими організаторами на 39-й Міжнародний Харцерський фестиваль шкільної та студентської молоді, який традиційно проходить у Польщі щоліта.Польське слово «харцер» походить від назви польських «гарцовників» — лицарів, які билися на передовій у першому, найсмертельнішому поєдинку. Познайомившись із сучасними юними польськими лицарями, я зрозуміла, що ця національна скаутська організація (Zwiazek Harcerstwa Polskiego) — щось схоже на наш «Пласт», яка (на відміну від того ж «Пласту») має хорошу підтримку громади і влади й успішно діє вже з 1918 року.
Перші групи польських скаутів з’явилися в 1910 році у Львові, який тоді входив до австрійської Галиції. Спочатку польський скаутський рух мав мілітаризований характер. Підлітків вчили користуватися зброєю, орієнтуватися на місцевості, методам розвідки, не забуваючи про постійну кооперацію і строгі правила поведінки.
Перед Другою світовою війною польське харцерство перетворилося на потужний молодіжний рух — воно налічувало 200 тис. чоловік. У 1939 р. харцерські організації були заборонені окупаційною німецькою владою, багато активістів арештовано і страчено.
Польські харцери продовжують розвивати та зміцнювати молодіжну патріотичну організацію. Саме з метою об’єднання творчої молоді Польщі, а в подальшому – і всієї Європи був започаткований Харцерський фестиваль, який вже 39 років поспіль проводиться у затишному містечку Кельце.
Чому саме Кельце? Бо це одне з найстаровинніших польських міст з багатою історією та традиціями. Легенда розповідає про засновника міста — польського князя Мешка І. Якось під час полювання у цих місцях на нього напали розбійники. Князь був бравим воякою і тому без проблем подужав їх. Один розбійник здався Мешку в полон і запропонував князю воду зі своєї баклаги. Однак вода була отруєна. Ось тут і сталося диво. Раптом з’явився Святий Войчех, який вдарив своїм посохом по землі — і в тому місці забило джерело з чистою водою. Після цього Мешко наказав побудувати костел Святого Войчеха на цьому місці, а згодом навколо нього виросло справжнє місто. Однак, як свідчать археологи, поселення тут існувало задовго до княжіння Мешка – ще за часів присутності в цих місцях кельтів.
Місто багате архітектурними пам’ятками. У 1641 році в Кельце був побудований Палац єпископів, який до середини XVII століття став зразком поєднання резиденції і оборонної споруди. Нині тут розташовується Національний музей (експозиція історичних інтер’єрів, галерея польського живопису, виставка національних ремісничих виробів та багато-багато іншого).
Я щиро вдячна організаторам фестивалю за те, що програмою було передбачене знайомство учасників з місцевими визначними культурними та історичними пам’ятками — це як дзеркало, в якому можна побачити історію народу і країни, яку хочеш зрозуміти і осягнути. Захоплює масштабність Національного музею, ходити його залами можна годинами! Кожна експозиційна зала – історія, вироби, винаходи, культура, одяг, посуд, меблі — ніби своєрідний зріз якоїсь окремої епохи з життя Польщі, від далекого минулого до сучасних днів.
Мене вразив музей відомого польського письменника, автора історичної трилогії «Вогнем і мечем», роману-епопеї «Quo vadis» Генріка Сенкевича. Саме тут, у Кельце, зберігається його посмертна маска, особисті речі, листування, оригінали його рукописних творів, документ про Нобелівську нагороду з літератури, отриману в 1905 році. Тепер у книзі відгуків музею цієї легендарної особистості є запис і від «Кримської світлиці» — з подякою за можливість доторкнутися до вічного…
Є у місті пам’ятник священику, активному антикомуністу, прибічнику «Солідарності» Єжи Попелюшку. Його життєве гасло «Wolnosc jest w nas» — «Свобода всередині нас». У його проповідях синтезувалися духовні повчання з політичними посланнями, критика комуністичної системи і спонукання людей до боротьби за свої права. Під час військового стану католицька церква була єдиною силою, яка могла відкрито висловлювати свій протест, проводити меси, збирати людей у церквах. Проповіді Єжи Попелюшка регулярно транслювалися по радіо «Вільна Європа», він став відомим в усій Польщі своєю безкомпромісною позицією проти «червоного» режиму. Служба безпеки «комуністичної» Польщі намагалася його залякати, змусити замовкнути. Але ця тактика не спрацювала. Наступний крок знищення – сфабрикована кримінальна справа. Він був заарештований, але незабаром, завдяки втручанню духовенства, звільнений. 3 жовтня 1984 року біля Гданська була підлаштована автомобільна аварія, щоб убити Єжи Попелюшка, та йому дивом вдалося уникнути загибелі (а нашому Чорноволу — не судилося...). Альтернативним планом було його викрадення, яке таки організували 19 жовтня 1984. Автомобіль Єжи Попелюшка був зупинений трьома польськими поліцейськими. Священик був звіряче побитий і вкинутий у Віслу, його тіло було знайдене 30 жовтня 1984 року. Польські власті покарали безпосередніх виконавців цього злочину, але замовники залишилися невідомими…
Ось так близько 30 років тому розправлялися у Польщі з борцями за свободу, патріотизм, інакомислення. Та ці страждання не залишились марними – Польщі вдалося вирватися з окупаційних імперських тенет і стати європейською державою з вільним мисленням, єдиною державною мовою, достойною заробітною платою, стабільним життям. У багатьох містах Польщі встановлені пам’ятники Єжи Попелюшку, для поляків він — справжній борець, герой. Нам би в Україні таких...
* * *
Україну на Харцерському фестивалі представляли танцювальні колективи «Барвінок» з Одеси, «Данс-клуб» зі Львова, вокальний колектив «Всі зірки» зі Старобельська Луганської області, та я – соліст-вокаліст із Криму. Ось така мистецька географія. Нас розмістили у гуртожитку Політехнічного університету разом з колективами з Росії, Молдови, Білорусі, Казахстану, Сербії, Азербайджану та різних регіонів Польщі.
У перший день фестивалю усіх учасників вітали польські колективи і солісти, міська влада зі сцени амфітеатру Кельце, який розташований у Кадзельні, історичній частині міста, серед скель та віковічних паркових дерев. Пішою ходою усі колективи в національному вбранні та з прапорами своїх країн пройшли вулицями міста до самісінької сцени. Був там і кримський прапор, якого я, одягнена в українську вишиванку, вручала на відкритій сцені, встановленій на Площі Ринок, головному коменданту фестивалю Елжбеті Кубец.
Після конкурсної програми у Кельце учасники фестивалю виступали на площах різних міст Польщі. Нам аплодували Ченстохова, Сандомеж, Краків, Варшава, Лодзь. Привітні, усміхнені люди і неймовірна (порівнюю з Києвом та Сімферополем) охайність та чистота. Доглянутий кожен клаптик землі! І найголовніша заслуга у цьому — самих мешканців. Вони з любов’ю ставляться до свого міста, розуміючи, що їм же тут жити, їхнім дітям і внукам. Я помітила, що в Західній Україні, особливо на Прикарпатті і Буковині, підтримують цей європейський рівень – охайні села, містечка, гарні будиночки з садами, квітниками. Чим ближче до Європи – тим більше порядку? Чому наш столичний Київ серед 30 європейських міст за всіма показниками опинився на останньому місці? Тому що у тій же Польщі — суворі, а головне, діючі закони щодо забруднення, усі побутові відходи ретельно сортуються у спеціальних контейнерах, за чим слідкує спеціальна служба, яка за недбале викидання сміття може оштрафувати на сотні євро. Все більше людей у Європі користуються велосипедами, всюди є доріжки для велосипедистів. Ось чим треба займатися, а не надуманими «мовними» проблемами, возведеними у ранг закону, на що тепер програмуються чималі бюджетні кошти. Їх і без того є на що витрачати.
Ми багато спілкувалися з польськими ровесниками (повірте, жодних мовних бар’єрів!). У Польщі популярний культ родини. Молоді дівчата і хлопці років 20-25 планують одружуватися, народжувати і виховувати дітей, особливо в маленьких, затишних містечках. Цьому сприяє спокійне, стабільне, розважливе життя поляків. Хоча проблем у Польщі теж вистачає – через безробіття багато хто планує їхати працювати до «західнішої», багатшої Європи.
Сподобалася мені система освіти поляків, яка суттєво відрізняється від української. У Польщі студенти вступають до університетів у 19 років. Вступити до ВНЗ не складно, якщо добре здати «maturu» (щось на кшталт нашого ЗНО).
Українці, які мають польське коріння та отримали карту поляка, навчаються безкоштовно. Для кожної спеціальності встановлена кількість обов’язкових курсів, всі інші предмети — на вибір студента. Реєстрація на предмети відбувається на електронній сторінці університету — студент сам складає графік відвідувань занять.
Дозволяється з’явитися на заняття лише раз і вирішити — подобається чи ні. Якщо ні — обираєш інший предмет, але який не є обов’язковою дисципліною. Викладача теж можна обирати. На лекціях ніхто не відмічає, але не з’явитися без поважної причини на практичні заняття можна лише двічі, далі будуть проблеми.
З навчанням все строго — немає ніяких «а можна завтра принести», «я обов’язково доздам, перепишу», все чітко визначено, сплановано, жодної «біганини» за викладачами.
Студенти польських ВНЗ можуть вільно подорожувати до інших європейських держав за доступною ціною. Якщо перевести у гривні, наприклад, до Праги й назад можна доїхати за 250 грн., до Берліна — за 350 грн.
Порядок у місті найперше залежить від мера. Президент міста Кельце (так називають мера у Польщі) Войцех Любавський розповів, що значить для міста проведення такого фестивалю, як Харцерський. «Ми з нетерпінням чекаємо кожного року на цей фестиваль, готуємося до нього ще від зими. Це прекрасна можливість познайомити поляків і гостей зі всієї Європи з нашим містечком. Люди радо зустрічають учасників, із задоволенням приходять на площу та до амфітеатру на святкові концерти. Ми організовуємо для всіх учасників фестивалю безкоштовний проїзд у громадському транспорті та вхід до музеїв і басейнів міста. Хочемо, щоб у гостей залишилися якнайкращі враження про наше місто і їм захотілося ще не раз сюди повернутися».
Поляки дуже законослухняні — висновок про це можна зробити, спостерігаючи навіть за тим, як вони переходять вулицю. От уявіть собі: дорога шириною десь кроків сім, машин і далеко не видно, а поляк ніколи не піде на червоне світло, буде вперто чекати, поки загориться зелене. Може, цьому сприяє й те, що за порушення правил — солідний штраф?
Громадський транспорт у поляків — ніби в іншому вимірі стосовно нашого. Водій знаходиться у закритій кабіні, ніяких суперечок з пасажирами, передавання через весь салон плати за проїзд і здачі. У салоні польського автобуса стоїть спеціальний автомат, куди пасажири кидають злоті (2,40 — звичайний і 1,20 — пільговий проїзд) й отримують квиток. На табло з’являється назва наступної зупинки, яку ще й озвучує диктор. На кожній автобусній зупинці — електронний інформатор для пасажирів, де вказані номери автобуса, напрямок і час до приїзду на зупинку. Нещодавно їхала поночі (щоправда, електричкою) з Києва до бабусі: якби по мобільному телефону мені не підказали, коли виходити, довго б я ще їхала...
* * *
У рамках фестивалю індивідуально для кожного учасника відомі польські артисти, хореографи, режисери проводили майстер-класи. Я потрапила до відомої у Польщі джазової виконавиці, професійної співачки Мажени Слусарської. Вона закінчила музичну консерваторію, вчилась у всесвітньо відомих джазових виконавців, побувала з концертами разом з джаз-бендом у різних країнах світу, багато виступає, викладає вокал, веде передачу на польському радіо про джаз. Пані Мажена — це людина-сонце, яка випромінює незвичайну енергетику, сяйво, талант, щастя. Коли я запитала в неї, як їй вдається залишатися такою молодою, енергійною, оптимістичною, сяючою, вона відповіла: «Я щаслива людина. Все, що б у житті не трапилося, я сприймаю позитивно, труднощі – як випробування, доброму радію від душі. У мене чоловік — музикант, тому ми підтримуємо одне одного на цій творчій ниві. Я обожнюю свою роботу, якій віддаюся повністю. У мене вже дорослий син, теж музикант, я дуже люблю разом з ним співати. А усім колегам-співакам завжди на усіх майстер-класах і без них кажу, що головне – співати серцем, передавати емоції — так, як ніхто не заспіває, тільки ти. І якщо це вдається, тоді ти — найщасливіша людина на світі!».
Коротенько розповім про деякі польські міста, де наша фестивальна творча група проводила святкові концерти. Середньовічне місто Сандомеж місцеві мешканці називають «малим Римом». Збереглося тут понад 120 пам’яток архітектури з різних епох — Площа Ринок, монастир домініканців, старовинний цегляний костел, ратуша. А під містом 470-метрова підземна туристична траса. Це мережа таємних коридорів, в яких колись були пивниці з продуктами, винами і медом. Глибина підземель подекуди сягає 12 метрів. За переказами, колись ці підземелля врятували місто — смілива місцева дівчина пішла на певну смерть — завела в катакомби монголо-татар, а городяни заклали камінням вхід і вихід.
Для концерту на площі міста Ченстохова ми з дівочим польським колективом «Meritum» підготували концертний номер, виконавши разом українську пісню «Верба». Дівчата готували цей номер для фестивалю в Україні, а от у Польщі, ще й з українською виконавицею, це стало справжньою «родзинкою»!
Місто Ченстохова називають духовним центром Польщі, адже саме тут знаходиться костьол і монастир на Ясній Горі з іконою Матері Божої Ченстоховської, що вважається чудодійною. Щороку цей один із найважливіших центрів релігійного культу у християнському світі відвідують 4-5 мільйонів туристів і паломників (для порівняння, наш Крим цього року відвідало стільки ж гостей).
У 1382 році польський князь Владислав Опольський запросив до Польщі з Угорщини монахів ордену паулинів, які заснували монастир на пагорбі поруч з містом. Нова обитель отримала ім’я «Ясна Гора», куди Владиславом Опольським була перенесена чудотворна ікона Діви Марії з українського міста Белз (Львівська обл.).
Ченстоховська ікона Божої Матері — чудотворна ікона Богородиці, написана, за переказами, євангелістом Лукою в Єрусалимі на кришці стола Святого сімейства, в Сіонській світлиці. На Русь чудотворний образ з великими почестями був принесений галицько-волинським князем Левом Даниловичем і поміщений у Белзькому замку.
Згодом, при завоюванні Західної України поляками, чудотворна ікона дісталася польському правителю. За переказом, татари, вторгшись у ці землі, оточили замок Белз. Сподіваючись на допомогу Божої Матері, святиню винесли з церкви і поставили на міській стіні. І сталося диво! Шкідлива імла, що спустилася тоді на татарське військо, змусила їх зняти облогу замку і піти геть. Шкода, що наш оберіг — ікона Діви Марії знаходиться не на нашій землі, її чудотворна сила зараз би так знадобилася...
* * *
Великий польський поет Адам Міцкевич називав Краків «колискою Речі Посполитої». Багатства і перлини національної культурної спадщини міста приваблювали сюди найвизначніших митців. Тут розташований костьол Діви Марії, центральна площа Ринок – найбільша площа середньовічної Європи, Ягеллонський університет – один із найстаріших університетів у Європі, знаменитий Вавель, резиденція, де відбувалися церемонії коронації польських монархів. Саме тут, у Вавельському Кафедральному соборі святих Станіслава і Вацлава, поховане президентське подружжя Леха і Марії Качинських. Взагалі, поляки не вірять, що трагедія 10 квітня 2010 року під Смоленськом, яка несподівано увірвалась у сучасне життя Польщі, сталася випадково. У цей день справді національної катастрофи загинув цвіт польської нації. Окрім Леха Качинського та його дружини загинула і значна частина релігійної та військової еліти країни. Цікава паралель: в історії Польщі вже була схожа трагедія — загибель голови польського уряду Владислава Сікорського, яка сталася в 1943 році, також пов’язана з розстрілом польських офіцерів у Катині. Він загинув в авіакатастрофі неподалік Гібралтару. Літак впав у море через 16 секунд після злету. Разом із Сікорським в літаку перебувала його донька, два депутати англійського парламенту та ще декілька чоловік. Офіційне розслідування встановило, що причиною падіння були технічні несправності літака, але деякі історики й досі схиляються до версії авіакатастрофи як інструменту вбивства.
Щоб попрощатися з Качинським і його дружиною, багатотисячні зібрання людей стояли багато годин у черзі під президентським палацом у Варшаві. Народ ридав за ними. Чи ридатимуть за нашими і чи помітять взагалі, якщо когось з них не стане, — риторичне, напевне, запитання...
* * *
Варшава, без сумніву, є містом Фредеріка Шопена. «У музики немає вітчизни. Вітчизна її – весь всесвіт» — так говорив колись відомий композитор. Але вітчизна його не забула, як і його безсмертні твори. У Варшавському соборі Святого Хреста поховане серце композитора, його ім’ям названі вулиця, консерваторія, аеропорт, центральний парк. А роки три тому з’явилися «Шопенівські лавочки», виконані з полірованого чорного каменю. На них зображена схематична карта з прогулянковою трасою та короткий опис цього місця польською та англійською мовами. Тут можна посидіти, помилуватись довкіллям, а натиснувши відповідну кнопку — послухати 30-секундний фрагмент з найбільш улюблених творів Фредеріка Шопена.
* * *
На всіх площах, у різних містах поляки радо зустрічали нашу творчу групу, вітали оплесками, зацікавлено розпитували, звідки ми. Організатор фестивалю, людина, яка була нам за «тата і маму», Збігнєв Левінський розповів про історію виникнення, творчі відкриття та враження від цьогорічного фестивалю. «Вперше ми організували фестиваль у 1974 році. Я тоді працював у Центральному штабі союзу польських харцерів у Варшаві, ми й вирішили організувати Харцерський фестиваль у Кельце. Перші 15 років фестиваль щоразу тривав 21 день, у ньому брали участь 3500 дітей із «соцкраїн». Все було безкоштовно, тому що всі витрати, пов’язані з організацією фестивалю, брали на себе Міністерство культури, Міністерство освіти, профспілки і Центральний штаб союзу польських харцерів. З 1989-го року від організації фестивалю відмовились усі вказані установи, тож тепер цим переймається лише Штаб Харцерської організації Келецької області.
Фестиваль відкрив багато польських зірок, виконавців поп-музики, режисерів, балетмейстерів оперних і балетних театрів та ін.
Мені багато хто сподобався на цьогорічному фестивалі, але я не спеціаліст з танців та вокалу, тому не буду оцінювати артистичну майстерність учасників. Я — психолог, і з цієї точки зору можу оцінити педагогів: керівників колективів «Радуга», «Світлачок» з міста Барановичі (Білорусь), ансамбль «Крууга» з Петрозаводська (Росія — Карелія), ансамбль «Всі зірки» із Старобельська (Україна). Загалом фестиваль пройшов успішно і залишив багато спогадів і вражень — приємних і не дуже. Наприклад, ансамбль із Санкт-Петербурга «Сюрприз» дійсно зробив нам справжній «сюрприз», залишивши після від’їзду у кімнатах такий безлад, що це важко передати словами! Напевне, там у них, в Санкт-Петербурзі, це нормально? Ми написали листи та відправили фотографії їхніх номерів усім учасникам фестивалю, меру Санкт-Петербурга, директору Палацу культури, в Міністерство культури Російської Федерації та Консульство Польщі в Санкт-Петербурзі з проханням навчити дітей прибирати за собою. Я сподіваюсь, що 5 років – це достатній час, щоб виховати себе та дітей — бо саме стільки часу педагоги «Сюрпризу» будуть у списку «persona non grata» і не зможуть отримати шенгенської візи».
Уявляєте, скільком персонам був би заборонений в’їзд до Криму, якби ми, як поляки, фіксували все те, що залишається після приїжджих туристів і відпочиваючих? До речі, на моє запитання, чи був пан Збігнєв у Криму і які враження у нього залишилися від перебування на Південнобережжі, він відповів: «Я був у Криму чотири рази, і завжди приїжджаю додому наповнений приємними спогадами. Природа казкова, просто фантастична. Завжди згадую, яке повітря в Криму, такого ніде немає. Запах моря, сосни, кипарису. Україна – щаслива країна, бо має такі перлини, як Крим. Бережіть його, охороняйте, розвивайте, повірте мені, що це — ваш справжній скарб!».
* * *
Фестиваль наближався до завершення, його останнім гучним акордом мав стати гала-концерт, ось тут господарі й проявили себе сповна! Це був виключно польський гала-концерт, польське свято, я так і не зрозуміла, для чого були запрошені учасники з інших держав, якщо танцювали і співали одні поляки! Не прозвучала на гала-концерті й українська пісня. Зрозуміло, українська мова — одна з наймелодійніших у світі, наші пісні сповнені чуттєвою мелодикою, якою захоплюється весь світ, а не перекладами польською мовою джазових стандартів. Не дай Бог українській пісні більше аплодували б, як своїй! Та, зрештою, я так і не почула на концерті сучасної, класичної польської естради, народних пісень, усе тільки джазові переробки на польський лад, не побачила народного польського танцю — одна лише «фіззарядка» на сцені. А учасниці з Білорусі, я свідок, організатори взагалі поставили ультиматум: хочеш брати участь у гала-концерті – співай польською. Але хіба ж не цікаво показати на міжнародному мистецькому святі різні культури? Фестиваль все ж таки не всепольський, а міжнародний...
А з іншого боку, цей приклад дуже показовий. Поляки ревно бережуть, підтримують і поширюють свою мову, культуру, пісню, вони — господарі на власній землі і у своєму духовно-інформаційному просторі. Ось такого б здорового гонору українцям! Уявіть, що, наприклад, російські виконавці і телешоумени, які табунами гарцюють Україною, були б поставлені перед умовою: хочете виступати в нашій державі, вести передачі на українському телебаченні — будь ласка, але — українською! Фантастика...
Багато думок і вражень залишила ця поїздка, та найголовніше, що я однозначно для себе вирішила: наша земля, природа — найкращі, наші люди талановиті, щирі, відкриті. Самі поляки кажуть, що в українців велике серце, а мова співуча, лагідна, яку так приємно слухати. І якими б не були пречудовими іноземці, вони ніколи не стануть нам ближчими, ніж представники своєї нації. То в чому ж наша проблема? У тім, що поляк може нести свій недопалок чи обгортку один-два квартали, але на дорогу його не викине, а ми смітимо собі ж під ноги. В тому, що польські політики, на відміну від наших, обходяться без охорони і їздять на скромних службових авто. Їм просто немає причини остерігатися за своє життя (трагедія під Смоленськом – то окрема тема), тому що вони живуть і працюють заради свого народу, його добробуту і спокою. Отже, не треба скніти і плакатися, а, зібравшись характером, працювати, викорінювати зло із себе та своєї країни, бо ми справді варті жити в достойній державі, з чистими вулицями і чесною українською патріотичною владою, достойними зарплатами і пенсіями, вільними, окриленими і щасливими.
Юлія КАЧУЛА,
студентка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв
Київ — Кельце — Сімферополь
