ДИРИҐЕНТ ЛЮДСЬКИХ ДУШ
Нещодавно у Вроцлаві в греко-католицькому Соборі Воздвиження Чесного Хреста
відбувся концерт колядок у виконанні українського хору сакральної музики
«Псалтеріон».
У програмі концерту прозвучали одні з найкращих величальних народження Сина
Божого пісень: колядка «Бог Предвічний», яку найчастіше співають першою за
святвечірнім столом, а наш геніальний поет Іван Франко називав її перлиною
серед колядок, «Добрий вечір тобі», різдвяний гімн Джона Вейда «Прийдімо, всі
вірні» («Adeste Fideles»), «Нова радість стала», «Одна зоря», «На Святвечір»,
«Ангели в небі» Олександра Кошиця, якого доля закинула далеко від Батьківщини,
але друзям він часто писав: «Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає
сили жити, — це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий
Київ, мою Україну».
Цікаво, що саме хорову обробку Кошиця української колискової «Ой ходить сон
коло вікон» у виконанні хору Кошиця за кордоном почув Джордж Гершвін, ця
мелодія лягла в основу одного з найвідоміших у світі джазових стандартів «Summertime».
Давайте не забувати, скільки видатних творів принесла світу українська
культура! Як, наприклад, відомий на весь світ як «колядка дзвонів»,
перекладений багатьма мовами, навіть китайською, співаний хорами з оркестром,
ансамблями, сучасними гуртами практично у кожній країні світу, саундтрек до
найвідоміших фільмів, серіалів, мультфільмів — неперевершений «Щедрик» Миколи
Леонтовича, якого теж змогли почути вдячні глядачі концерту.
На завершення прозвучала колядка, яка увібрала образи з народних пісень та
колядок лемків «Тешуть теслі» на слова відомого поета, народженого на
Лемківщині, Богдана-Ігоря Антонича.
В атмосфері душевності, культурної святості гості та хористи разом, душею і
голосом, прославили народження Сина Божого!
Багато творів, виконаних на концерті, були в обробці диригента хору
сакральної музики «Псалтеріон», композитора, автора пісень і священика —
Богдана Дрозда. Ця людина є творцем, натхненником і наставником хору, який
стрімко розвивається і все більше завойовує прихильність та любов слухачів.
Запитаємо у Богдана-Мойсея про його шлях до Бога і музики.
— Отче Богдане, як сталося, що Ви опинилися в Польщі, Ви ж за походженням з
української родини?
— Моїх предків переселили до Польщі під час акції «Вісла» у 1947 році.
Завезли їх до моря в село, яке називалося до війни Цежне. 90 відсотків жителів
були поляками, 10 — українцями. Там я і народився — через 16 років після акції
«Вісла». В школі нас вчили українки. Я почував себе як вдома, поляки поважали
наші традиції, свята, ми — їхні. На Святвечір завжди збиралася вся родина, це
був незабутній ритуал: 40-50 осіб, кутя, колядки «Бог предвічний», «Святий
Вечір», добре пам’ятаю, як усі плакали від тих слів: «Чи ви чули, люди, про тую
новину? Закували у кайдани нашу неньку Україну»…
— Чи були у Вашій родині музиканти? Що пробудило таку любов до музики?
— Мій дід, мамин батько, — Антін Шиманський був диригентом хору в церкві, у
мами був абсолютний слух, взагалі, з маминої сторони всі були музично
обдаровані. Три сестри і брат, не знаючи нот, співали на чотири голоси. Я
виховувався у світі гармонії. З батьківського роду музичний талант був у тата і
бабусі. Надзвичайно вплинули на мою свідомість мамині колискові, її голос.
Пізніше — оточення, освіта. Я закінчив школу у Легниці, де викладали мови, музику,
танці, навіть основи балету. Був і хор, яким диригував обдарований музикант,
віолончеліст Вроцлавського оркестру, сліпий професор Михайло Дуда (не мав
одного ока, яке втратив від удару струни віолончелі, що обірвалась). Потім —
навчання у семінарії Католицького університету у Любліні. Моїм наставником,
який ввів мене у світ філософії, був отець, професор, один з кращих богословів
на світі Чеслав Бартник. Саме завдяки йому через призму філософії я знов
прийшов до всесвіту музики. Одним з визначальних днів мого життя було 9 червня
1987 року, коли відбулося моє свячення Іоанном Павлом ІІ на священика. Далі —
навчання на факультеті музикології того ж університету, де я і почав самостійно
компанувати. Щоденно був при інструменті, бо важливими для кожної професії є
систематичність і самовіддана праця.
— Чому Ви обрали шлях священика?
— Кожен священик — вчитель, наставник, духівник, диригент людських душ. Мій
старший брат Зенон — надзвичайно світла, обдарована людина, був священиком у
Слубську, і справжньою трагедією у нашій родині стала його смерть у віці 28
років. У той час я вагався, чи вчитися в академії музичній, чи семінарії. Але
однієї ночі, вже після «іспиту зрілості» — арматури до музичної академії, мені
приснився упокоєний брат, його обличчя було впевнене, одухотворене, і він
сказав мені: «Іди до семінарії». Після того я вже не вагався. Але як птах не
може летіти з одним крилом, так любов до Бога і музика стали моїми крильми.
— Як приходить осяяння? Що стає мелодією, піснею? Творчі муки роблять життя
легшим чи важчим?
— То є таємниця, містика… Творчість починається з думок, емоцій,
переживань, здебільшого, на жаль, від болю — фізичного і душевного. Згадаймо,
практично всі геніальні митці мали складну долю, смуток, гіркоту існування… Я
не кажу про музику комерційну, а про вічну. Коли з’являється натхнення — треба
його хапати! Мені грає в голові мелодія, це може бути кілька ноток, які потім
розвиваються у музику. Я шукаю того звуку, без інструменту, тільки в своєму
уявленні. Творчості без мук не буває, мистецтво і терпіння є синонімами, хто не
терпить — той не є митцем. Терпіння, біль привели мене істинно до Бога, раніше
була віра інтелектуальна, а тепер — Бог в моїй душі, серці, в усьому мені.
Змінилося і ставлення до музики. Не стидаюся говорити, що через поганий стан
здоров’я я трохи віддалився від компонування. Час втрачено, але після створення
хору «Синтагма», «Псалтеріон», зустрічі з нашими талановитими хористами,
репетиції, концерти — все це надає сили, натхнення і хочеться творити, жити,
залишити слід на землі для нащадків.
— Розкажіть про працю диригента, роботу з хором, це ж дуже непросто, бо
кожна людина — особистість, а підхід треба знайти до кожного.
— Були у моєму житті знакові події, які підкреслили усвідомлення мого шляху
в музиці. Раз на місяць до академії приїжджав професор хорової музики
європейського рівня Стефан Стулігрош. Студенти, серед них і я, повинні були
диригувати твір. Після мого диригування професор сказав: «Зійди на бік!». Я
здивувався, злякався, що зробив не так, але пан Стефан звернувся до мене: «В
середу на концерті ти будеш диригувати!».
Я добре писав фуги різних епох, на четвертому році навчання кожен з учнів
мав зааранжувати колядку, я підготував «Нова радість стала», яку ми виконували
на концерті. Після того, як мій викладач, професор і диригент Казіміж Гурський
заграв її, він сказав: «Що ти тут робиш, йди на композицію, ти маєш великий
талант!». Ці дві події мали величезний вплив на моє творче усвідомлення.
Важлива справа для диригента, та й кожної людини: хочеш змінити світ —
зміни себе. Раніше я був гострий на слова, нервовий, але з віком зрозумів, що
найважливіше у хорі, колективі це — людина, кожен з нас. Тобто треба любити,
шанувати одне одного, з кожним привітатися, обійняти. Спочатку ми, потім хор.
Лагідність, любов, але і точність, дисципліна роблять своє. Я бачу, як хор
розвивається, хористи один за одним тужать. Для українців, що приїхали з
України і народилися тут, у Польщі, цей хор — віддушина. Вони приходять з
любов’ю, багато хто каже, що відпочивають душевно, я вважаю це великою місією.
У 1997 році я заснував чоловічий хор «Синтагма», який мав багато концертів,
записів, гастролей. Він виконував досить відому на весь світ, написану моїм
братом, професором музичної академії у Лодзі, талановитим композитором Романом
І. Дроздом і мною «Архієрейську літургію», яка була замовлена на 400-ліття Унії
Берестейської. Також цю літургію записав знаменитий хор київської консерваторії
«Браво». Зараз розвивається хор «Псалтеріон». Важливим є те, що ми маємо багато
авторських творів, ми не дублюємо того, що співають усі, в цьому наш феномен,
оригінальність.
Насамперед відчуваю себе українцем, але оскільки я народився, вчився у
Польщі, польська культура теж мені дуже близька, особливо симфонічна музика,
твори польських сучасних композиторів, насамперед Кшиштофа Пендерецького.
Україна, український народ для мене так багато значать! В ім’я наших
багатостраждальних геніїв — Шевченка, Стуса, Симоненка, Франка, Лесі Українки,
Людкевича, Лятошинського, Березовського ми мусимо жити з вірою, силою,
натхненням, бо ми — народ з великою культурою і нас ніхто ніколи не переможе!
Юлія Качула, газета "Nasze słowo".
