НАД ДОНУЗЛАВОМ ПІСНЯ УКРАЇНСЬКА ЗАБРИНІЛА!

Під лежачий камінь вода (й донузлавська — також!) не потече. І натягнута струна, якщо її не торкатися, не забринить. І нашого рідного, українського в Україні (а в Криму — особливо) не побільшає, якщо тільки плакатися, що його нема, що воно притісняється. Тому й зібрався у минулі вихідні в селі Мирному, на Донузлаві, на гостинному дачному майданчику «світличанина» Михайла Микитюка невеличкий (поки що!) гурт однодумців, щоб не жалітися, а поспівати рідною мовою свої авторські пісні і започаткувати хоча б один на весь Крим український бардівський фестиваль.
Однією з перших відгукнулася на фестивальне оголошення у «Світлиці» колишня вчителька Катерина Степчин з далекого Ленінського району. Вона колись вже брала участь у наших газетних мистецьких конкурсах зі своїми піснями, навіть виспівала свого часу призову львівську гітару. Але хіба ж ради якогось призу озвалася на газетний заклик душа пані Катерини ось цією «Піснею над Донузлавом»:

Над Донузлавом пісня
українська забриніла
І полетіла понад
Євпаторією в даль!
А пісня наша –
це краса, натхнення, сила,
Душа народу — чиста,
мов кришталь.
Тож недаремно
об’єднав нас фестиваль!
І щоб душа широко
розпростерла крила —
Над Донузлавом пісня
українська забриніла!

Катерина Степчин заспівала на імпровізованому концерті дві пісні (і слова, і музика — власні!) — «Ковила» і «Посвята Феодосії», а ще вручила господарю Михайлу Микитюку книжечку своїх віршів-пісень з подякою за можливість «бриніти над Донузлавом».
Наступна гостя — Ірина Єрмолова із Сак також добре знайома читачам «Кримської світлиці», бо саме вона понад 10 років тому стала першою переможницею пісенного конкурсу «Львівська струна — на кримський лад!», організованого газетою. Пані Ірина, вчителька музичної школи по класу гітари, пише пісні на вірші поетів, творчість яких співзвучна з її душею. І як доречно і співзвучно вересневій порі пролунали у її виконанні пісні «Бабине літо» на слова Світлани Макаревської та «Дощі з гостей прийшли» на слова Йосипа Фиштика!

БАБИНЕ ЛІТО

Вранці на травах ніжна роса.
Золото листя сонцем полите.
Дивнеє диво, Божа краса — бабине літо!
Теплою ласкою небо сія,
синіми хвилями гріє своїми.
Як зачарована падаю я вітру в обійми.
Вії замружив цілунком мої промінь гарячий.
Боже, за що таке щастя мені, чим я віддячу?!
Не сподівалась, що осінь прийде душу зігріти.
Не покидай якнайдовше мене, бабине літо...

ДОЩІ З ГОСТЕЙ ПРИЙШЛИ

Дощі з гостей прийшли, лягли на душу,
Чомусь печуть холодні почуття.
Тих крапель сутність віднайти я мушу
Над тайною вчорашнього життя.
Збагнуть себе ми прагнемо з дощами,
Бо так душа світлішою стає.
Якби ми знали, хто стоїть за нами,
Як ті дощі земля щомиті п’є.
Здається, знов хтось хилиться до мене,
Крізь мокрий плащ крадеться теплий дощ,
Дрібний листок немов паде із клена,
Зректися хоче від наруги площ.
І знову дощ паде на мокру душу,
Та крізь дощі веселка гріє день.
Той спогад я ніколи не порушу —
Святу красу омріяних пісень.

Дещо в іншому жанрі творить свій пісенний світ Володимир Демченко — викладач Херсонського університету, лідер відомого українського рок-гурту «Криголам», якому, до речі, цього року виповнюється вже 30 літ від дня заснування! Але цього разу пан Володимир прибув до Криму без «Криголама» і грав та співав не рок, а, скоріше, своєрідні міні-балади, майстерно, як і його попередниця Ірина Єрмолова, акомпонуючи собі на гітарі.

БУРЯЧОК-ХЛОПЧАЧОК

На городі Божої природи
виріс бурячок –
Червоненький
та такий гарненький,
гострий язичок…
Брали капусту,
рвали помідори,
моркву копали,
А до нього…
так і не дійшли!
Вже квасоля у відрі біліє,
буде вона не сама.
Із насіння давиться олія,
буряка ж нема!
До борщу давно уже готові,
все вже подали,
А до нього…
так і не дійшли!
До борщу давно уже готові – на радість душі,
А без того хлопця молодого —
то вже не борщ, а щі!
А без того хлопця молодого —
то вже не борщ, а... пшик.

МОВА НЕДОЛАДНА

Підкинули качечці кволих гусеняток –
Мамка підкормила їх і поклала спати.
Виростила, віддавала,чого тільки хочуть,
А вони по-своєму все одно гелгочуть!
Підкинули Україні кволих дитинчаток,
Ненька підкормила їх і поклала спати.
Виростила, віддавала, чого тільки хочуть,
А вони по-своєму все одно белькочуть...

На жаль, не всі потенційні учасники змогли прибути на перше Донузлавське пісенне зібрання, не так багато часу було на його розкрутку, і погода у минулі вихідні була в Криму не зовсім «оксамитова». Але навіть цих творчих зусиль вистачило, аби з кожною піснею небо над Донузлавом ставало все світлішим і вищим, а у неділю, коли вже, на жаль, пора було роз’їжджатися, й зовсім випогодилося. Тож пропозиція дати майбутньому фестивалю назву «Небо — вище там, де ми!», напевне, слушна. Залишилося тільки зібрати під нашим кримським небом стільки самодіяльних українських піснярів, скільки... приймуть господарі!
Тож їм — Михайлу Степановичу Микитюку і його вірній дружині-помічниці Тамарі Василівні — наше щире вкраїнське — спасибі! За привітність, гостинність (о, незабутні шурпа і плов!), тепло, за те, що прихистили під своїм дахом Пісню, яка тепер може стартувати з їхнього домашнього концертного майданчика й бриніти над Донузлавом, Кримом, Україною!
На ДТРК «Крим» готується до ефіру телерозповідь про пісенну зустріч на Донузлаві. Слідкуйте за газетою — ми повідомимо, коли можна буде побачити і почути перших донузлавських учасників і коли буде наступне, вже справді фестивальне дійство. До зустрічі на Донузлаві!

Віктор КАЧУЛА

http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=12265