Концерт до 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка
НА СПОВІДЬ ДО ШЕВЧЕНКА...
Пророчими стали слова Івана Франка, сказані про поета: «Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори…».
У фундаменті сучасної культури лежить надійний моноліт – Шевченкове слово. Воно різне і мінливе, як життя, як людські пристрасті. У ньому і правда, і добро, і краса… Та треба вміти їх у слові віднайти і осягнути. Тож припадаймо щодня до поезії «Кобзаря», як спраглий до криниці, бо вона невичерпна.
Розпочав святковий концерт заслужений працівник культури, лауреат премії Автономної Республіки Крим Орест Мартинів піснею «Тарасове слово». Зі сцени лунали вірші Т. Шевченка у виконанні юних акторів зразкової театральної студії «Світанок», якою керує заслужений працівник культури України Алла Петрова.
Співали для глядачів чарівні учасниці вокального ансамблю «Кумушки» (керівник — Галина Навроцька), соліст 8-го Гарнізонного будинку офіцерів Альберт Воронін. Пісню на вірш «Не тополю високую...», написаний Т. Шевченком у 1848 році в засланні у казахських степах, виконали Віктор та Юлія Качули. Тарас Шевченко – не тільки філософ, художник, поет-бунтар, борець за волю і незалежність України, а ще й тонкий лірик, знавець людської душі. У цьому вірші вустами дівчини Тарас Григорович зміг передати і свої страждання й самотність: «Бодай тобі, доле, у морі втопитись, що не даєш мені й досі ні з ким полюбитись…». Не судилося йому у житті знайти своє земне щастя...
Минає вже 200 років з дня народження Великого Кобзаря, але його живе і мудре слово залишається актуальним та пророчим і сьогодні. Шевченко славить провідників свого народу за їхню жертовність, мудрість і силу духу, за віру в незалежну Україну і водночас дорікає за розбрат і невиправдані компроміси, за поразки, які призвели до національного безсилля, політичної пасивності.
Тарас Шевченко — своєрідний національний оберіг. Важко уявити себе у нашій національній культурі без його слова. Сотні, тисячі діячів підносили і возвеличували перлину духовної спадщини України — «Кобзар» Т. Г. Шевченка. Крізь століття геніальний поет справді був і залишається народним з усіх великих українських митців пера. А його поезія стала єдиною і неповторною для всього українства.
Заключним акордом концерту стала пісня на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий», яку разом з усіма артистами стоячи співав увесь зал.
Приходьмо до Шевченка на сповідь, на щоденні випробування сумління задля очищення від скверни буденщини і ницості духу, бо він – наш учитель і наша історія, наш пророк і суддя. Тоді лише станемо людьми, яких Шевченко почує і Україна прийме під свою опіку — як нащадків митця...
Юлія КАЧУЛА
Немає коментарів:
Дописати коментар