УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ КРИМСЬКОЇ ДУШІ

 До Києва я добиралась добу... Кордони стали жорсткішими – на одному питають про наявність двох громадянств, на другому – крім українського паспорта ще й український закордонний. П’ять годин наш автобус по заметах, нерозчищених дорогах, повз десятки вантажівок долає 25 км до Умані. І серед цього хаосу і бездоріжжя ми помічаємо, як з декількох машин для прибирання доріг прямо біля траси водії безсоромно зливають солярку... Читаю серед заметілі Танине «Як би там не було – чекаємо» - і на душі стає тепліше. Пасажири нашого багатостраждального буса серйозно налаштовані у таку негоду йти до Умані пішки - і там уже шукати транспорт до Києва, але здоровий глузд перемагає, і всього-навсього через 2,5 години всі кримці успішно добираються до найближчого метра.

Їду на Хрещатик. Холодна, голодна, неспана. Зустрічаю на материку першу рідну душу. Міха проводить до Спілки і спішить на ще один захід... Знайомі, світлі обличчя. Мене тут справді дуже чекали. Обіймаю Тань, В’ячеслава, Марину Целуйко, Єлю Дорофієвську, Таню Прозорову. Виходжу на сцену з першою піснею – лугансько-кримським дуетом зі Славком Купрієнком, який ми обов`язково будемо вдосконалювати і наповнювати.  Голос після такої подорожі зривається, не слухається, але налаштовуюсь і таки видаю – «Накримилось...». На жаль, так мало учасників фестивалю встигла побачити і почути, але головне для мене – Крим на Українських Передзвонах до Дня Соборності прозвучав!

Летимо з Єлею на «Знай наших!». Прилітаємо у рідну для нас бібліотеку ім. Лесі Українки. Бачу людей, за обличчями яких скучила – Ольгу Романюк, Ігоря Двигала, Олену Геде, Богдану Гайворонську, Сашка Потужного. Співаю декілька своїх пісень, завершую нашим дуетом з Міхою. Знайомлюсь нарешті наживо зі Златою Біневич, Назаром Розлуцьким, Наталкою Політовою. Невеличкою дружньою компанією їдемо на ще один захід – вечір жіночої поезії «В мені», організований Мальвою Кржанівською. Вклинилась туди я в останній момент вже перед від’їздом, і, здається, залишилась у пам’яті присутніх. Люблю такий затемнено-інтимний антураж, діалог з глядачем. Дуже запам’ятався тембром, змістом і професійністю гітарист і співак - Володимир Пироженко, а сяючими очима і пристрасними оплесками - Володимир Олівець!

Наступні декілька днів були наповнені ефірами до Дня Соборності. «Прямий» з невизначеними репліками ведучих «Крим завжди був чужим, але Крим – наш» (але, звісно, я їм вдячна за висвітлення кримської теми), UA:Українське радіо з Галиною Бабій, «Армія FM» з чудовими, небайдужими, щирими ведучими Катериною Потапенко і Сергієм Жуковським. Зустріч з другом і водночас професійним оператором та перегляд свого першого відеокліпу на авторську пісню приємно завершили мою творчо-ідейну поїздку...

Через перешкоди, снігопади, блокпости я вирвалась до рідних серцю людей та ідей. Серед зневіри, безглуздя, байдужості, відчаю – намагаюсь творити і бути собою. Я дякую тим, хто вірить у мене і ділиться думками, що Крим для нього тепер асоціюється зі мною і моєю родиною. Я дякую тим, хто залишається в Україні, не марить закордонням, не впадає у відчай, а долає оці вічні перепони і робить потрібні, важливі справи. Я дуже вірю у молодь. Дивлюсь, як тато верстає нову книжку переможців конкурсу «Ми - діти твої, Україно!», який проводить незнищенна духом газета «Кримська світлиця» у Криму. Ці твори свідчать про такий інтелект, характер, волю, силу, свободу, впевненість, віру, внутрішню наповненість юних авторів, що хочеться жити, бо є ради кого, і хочеться підтримувати, окрилювати, надихати, бо є ради чого! Тому закликаю усіх однодумців – підтримайте, поширюйте інформацію про цей духовний творчий мостик, який єднає нас з Кримом! Бо тільки разом ми – незнищенна сила.

http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=19608

https://www.youtube.com/watch?v=eJKeduM732I