ДОСПІВАТИ... ДО СЕРЕДИНИ ДНІПРА!Ще на одному пісенному святі побувала «Світлиця»: напередодні літа на острові Хортиця відбувся Всеукраїнський фестиваль авторської пісні «Редкая птица», у якому пощастило взяти участь і мені. Близько 500 авторів, поетів, виконавців, дуетів і ансамблів з різних куточків України та зарубіжжя, понад тисяча прихильників цього пісенного жанру прибули до овіяної славою козацької Хортиці.
Серед гостей фестивалю – відомі російські й українські автори-авторитети: Вадим Єгоров, Олександр Медведенко, Вадим і Валерій Міщуки, Володимир Каденко, Ігор Жук, письменниця Ірен Роздобудько, поет Ігор Іртеньєв. А поєднав усіх наш безсмертний Гоголь, у якого організатори «позичили» назву. Пам’ятаєте: «Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полные воды свои. Ни зашелохнет; ни прогремит. Глядишь, и не знаешь, идет или не идет его величавая ширина, и чудится, будто весь вылит он из стекла, и будто голубая зеркальная дорога, без меры в ширину, без конца в длину, реет и вьется по зеленому миру... Редкая птица долетит до середины Днепра! Пышный! ему нет равной реки в мире...».
Вважаю, що і кожен українець, і гість, який хоче зрозуміти і відчути Україну, має хоча б раз у житті побувати у колисці українського козацтва, на легендарному острові! Хортиця – це унікальний природний оазис в центрі промислового гіганта - Запоріжжя. Чисте повітря, мальовнича природа, тут можна побачити і круті скелясті береги, які омивають води сивого Дніпра, і непрохідні балки, і сосновий бір. На цьому острові, що не урочище, то легенда, що не скеля, то героїчна подія, що не криниця, то кобзарська дума. Не випадково Національний заповідник «Острів Хортиця» є одним із семи чудес України.
От серед цієї природної краси, овіяні непереможним козацьким духом, на відкритій сцені виступали почесні гості, відомі автори, поети та конкурсанти-початківці. На одному з таких концертів мене просто вразив досконалістю, душевністю виступ лауреата відомого Грушинського фестивалю Руслани Туріянської з міста Суми (на фото). Як же було не взяти у неї для «Світлиці» невеличке інтерв’ю?
- Руслано, коли Ви вперше взяли гітару в руки і що стало стимулом для цього?
- У мене вдома завжди звучали пісні Висоцького, Окуджави, батько гарно співає і грає на гітарі. Моя перша «дитяча» гітара – така маленька, ніби циганська семиструнка, перероблена у шестиструнку. З цим інструментом я знайома давно, але по-справжньому, осмислено, з чітким бажанням серйозно грати я взяла гітару в руки у студентські роки. Тоді вступила до музично-педагогічного факультету нашого Сумського інституту - і пішло-поїхало: концерти, виступи. У нас взагалі була дуже співоча група, ми слухали багато авторських пісень, насолоджувались їхньою душевністю і образністю. А стимулом послужило, мабуть, те, що дуже хотілося співати...
- А у Вас є улюблений автор чи пісня, які пробудили любов саме до авторської пісні?
- У студентські роки мені дуже подобалася творчість Вероніки Доліної. Її піснями просто заспівувалися мої одногрупники - і хлопці, і дівчата. Цікаво, що хлопці дуже чомусь любили співати пісню Вероніки Доліної, де є такі слова: «Когда б мы жили без затей, я нарожала бы детей от всех, кого любила, - всех видов и мастей!».
Ми дуже багато їздили по фестивалях і, звичайно, «найходовішим» автором був Окуджава. Через якийсь час я ознайомилася з творчістю Віри Матвєєвої. Мені дуже близькі її пісні, її світла лірика. Вона прожила дуже коротке життя, лише 31 рік. Її поезія наповнена болем і переживаннями, але й сильним змістом і якимсь внутрішнім світлом. І мої перші перемоги були саме з піснями Віри Матвєєвої.
- Руслано, скажіть, що треба робити для того, щоб досягти такої майстерності виконання, як у Вас?
- Для цього треба мати величезне бажання, треба дуже любити цю справу. Працювати і працювати над собою - до досконалості. Кожна пісня повинна бути тобі близькою, кожну пісенну історію треба пережити. Якщо ти відчуваєш, бачиш, розумієш, то разом з тобою це відчують і слухачі. Велику роль у моїй творчості відіграла участь у Грушинському фестивалі в Росії. Це настільки потужний конкурс, який збирає десятки тисяч глядачів, авторів, виконавців, поетів. Там я познайомилася з легендарними Нікітіним, Сухарєвим, Єгоровим і багатьма маститими бардами сучасності і минулого століття. І те, що мене відзначили лауреатством на цьому фестивалі, дало великий поштовх і стимул. Враження надзвичайно фантастичні, коли виходиш на сцену у формі гітари на воді, перед тобою тисячі глядачів. Особливо приємно було бачити нашу українську делегацію та державний прапор, який майорів у далині. Це справді незабутні враження і спогади.
Головою журі «Редкой птицы» став один із класиків жанру авторської пісні, автор понад двохсот пісень та десь півтисячі віршованих творів Вадим Єгоров. Народився Вадим Володимирович 7 травня 1947 року в місті Еберсвальде (Німеччина). З 1949 року живе в Москві. Кандидат психологічних наук. Член Союзу письменників Москви, автор чотирьох вінілових дисків, семи компакт-дисків і п’яти поетичних книг. З 1965 року з незмінним успіхом виступає в Росії та за кордоном. Неодноразово виїжджав на гастролі до США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Франції, Швеції, Швейцарії, Нідерландів, Австралії, Великої Британії, Польщі, України. Тематичний діапазон пісень і віршів Вадима Єгорова надзвичайно широкий - від соціальної і любовної лірики до гумористичних і дитячих творів.
Це людина, яка з перших хвилин спілкування вражає своєю потужною, світлою енергетикою, щирою усмішкою, зацікавленим ставленням до всього, що відбувається навкруги. Не зважаючи на те, що кілька років тому Вадим Єгоров відсвяткував своє шістдесятиліття, його хода легка і впевнена, а погляд - молодий і оптимістичний. А найбільше захоплює Вадим Володимирович своїми виступами на сцені. З гітарою в руках, неймовірно щирими монологами, спогадами, віршами, піснями... Ось за такими критеріями він оцінює й інших. Мені запам’яталися слова Вадима Володимировича, які він сказав мені після концертного виступу: «Я, на жаль, не володію українською мовою, і, напевне, не все зрозумів, про що ти співала, але це було здорово! Образно, легко і дуже щиро».
Вже після фестивалю я відшукала в домашньому архіві платівку з піснями Вадима Єгорова, яку ще десь років 20 тому придбав мій батько (на конкурсі я виконувала батькову пісню, і ще факт: він теж, як і Єгоров, народився 7 травня!). «Но не прервать связующую нить...» - так називається ця платівка. І справді, творчість цієї талановитої, непересічної людини єднає покоління й народи, долаючи бар’єри часові, мовні й географічні.
Цікаво, що для того, аби подолати ще один географічний «бар’єр» і познайомитися з прекрасним сімферопольським тріо «Провінція» у складі Павла Гребенюка, Михайла Фурсова та Володимира Шишкіна, нам усім потрібно було... побувати на цьому фестивалі. Стільки літ живемо в одному місті, творимо, співаємо, стаємо дипломантами, лауреатами, «золотими» голосами, а доля звела нас аж на запорізькій Хортиці!
Хлопці пишуть чудові пісні, професійно грають на гітарі. Власний авторський диск, який вони мені подарували, можна слухати годинами, настільки приємні, образні, світлі їхні пісні. Але на фестивалі «Редкая птица» нас поєднала ще й спільна творчість.
Як і на сумському «Булаті», рідного для мене інструмента - фортепіано на сцені не знайшлося. Та почувши, як чудово мої земляки-сімферопольці грають на гітарах, я запропонувала їм «експромтом» підготувати спільний «кримський» номер. Вони щиро погодилися (ось де справжні лицарі!) і підіграли мені на гітарах батькову пісню «Розминулись, розійшлись...». Для мене і для багатьох слухачів фестивалю (судячи з овацій і щирих відгуків!) цей виступ став справді незабутнім. Поєднавши зусилля, ми створили на сцені образ, що вразив усіх присутніх і приніс мені звання дипломантки конкурсу. А учасники тріо «Провінція», феєрично виступивши у своїй номінації, стали лауреатами фестивалю і отримали головний приз - путівку в Самару (Росія) на XXXVI фестиваль імені Валерія Грушина, який відбудеться на початку липня.
Лауреатами фестивалю стали також: Ольга Юсупова (Сімферополь), Ганна Киящук (Запоріжжя) та Дмитро Китаєв (Рамонь). Дипломантами - Леонід Борозенцев (Вінниця), Ярослав Апрасюхін (Дніпропетровськ), Олександра Карягіна (Донецьк), тріо «Форум» (Дніпродзержинськ), дует «Пліч-о-пліч» (Дніпропетровськ).
Справжнім подарунком для переможців і гостей фестивалю стала поїздка до єдиного в Україні кінного театру «Запорізькі козаки» (на фото), який діє на Хортиці вже 16 років. Як розповідають актори театру, «коні, як і люди, за темпераментом бувають сангвініками, меланхоліками, холериками та флегматиками. І вони дуже відчувають, чи відповідає їхньому характеру людина, любить чи боїться їх».
У виставі використовуються монологи й діалоги з творів Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя, Михайла Старицького, інсценізуються за участю глядачів старовинні козацькі ігрища. І в нашій групі знайшлися сміливці, які не побоялися стати «мішенню» для козака-актора, котрий вправно збивав з них батогом шапку. На прощання нашу делегацію пригостили справжнім козацьким кулешем з підсмаженою цибулею та шкварками, після чого усі гості та актори театру хором співали українські народні пісні під бандуру.
Фестиваль «Редкая птица» поєднав на славетній землі, легендарному острові Хортиця, людей різних поколінь, національностей, яким не байдуже майбутнє авторської пісні, які щиро захоплюються цим пісенним жанром, заспівуються її найкращими зразками. Можливо, через якийсь десяток років ці молоді лауреати і дипломанти конкурсу самі будуть організаторами фестивалів, головами журі, а найголовніше – відзначеними і улюбленими слухачами. І кожен співочий рідкісний птах, який все-таки зміг долетіти, «доспівати» до середини Дніпра, тепер понесе на своїх крилах у своє рідне місто, регіон чи навіть країну світлий, радісний, незабутній спогад про свято музики, поезії, пісні, душі...
Юлія КАЧУЛА.
(Хортиця - Сімферополь)
На фото: гітари - Павло Гребенюк, Михайло Фурсов, співає - Юлія Качула.
Немає коментарів:
Дописати коментар