«ЩОБ У ДУШАХ ВІДЛУНЮВАВ ЩЕМ...»
...Того осіннього дня минулого року в стінах Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, що затишно розташувалася на території Києво-Печерської лаври, дуже часто лунало — «Кримська світлиця»! Що ж привело кримську газету в ці київські святі місця — «де над Дніпром лунають вічні дзвони.., де храм стоїть мистецтва і науки»? Тут за програмою мистецького авторського проекту професора НАКККІМ Олени Андріївни Туріної проходила зустріч з головним редактором «Кримської світлиці» Віктором Качулою і презентація його поетично-пісенної книги «Небо — вище там, де ми!». Варто зазначити, що цей захід завершував 10-й, ювілейний рік успішної дії проекту «Видатні митці України», заснованого кандидатом мистецтвознавства, професором кафедри, лауреатом міжнародних конкурсів-фестивалів, артистом вищої категорії, журналістом Оленою Андріївною Туріною в 2003 році на кафедрі мистецьких технологій Інституту мистецтв НАКККіМ. Що було досягнуто за ці роки, які плани на рік прийдешній, чи вдалим заключним акордом творчого десятиліття стала та осіння зустріч із «Кримською світлицею», і головне, — якою ж особистістю має бути сам автор такого видатного (не лише за назвою!) проекту, щоб організовувати такі цікаві, потрібні заходи, які допомагають студентам таланту свого «Божу іскру направляти в дію»? Ось із такими запитаннями я і йшла на зустріч з О. А. Туріною.
— Уявіть, що сьогодні я Вас запросила на Ваш власний проект, Олено Андріївно! Тож для початку — трохи інформації з Вашої творчої біографії. До того, як стати викладачем в нашій академії, Ви пройшли солідний творчий шлях. Були солісткою концертної організації «КАМА», солісткою-концертмейстером симфонічного оркестру «Академія», художнім керівником дитячого фольклорного інструментального ансамблю «Дзвони Чорнобиля», співробітником редакції музичних програм Державної радіомовної компанії України, як солістка у складі вокально-інструментального ансамблю «Барви» брали участь у створенні записів платівок фірми «Мелодія». Були музичним редактором чотирьох документальних фільмів із серії «Історія України», «На перехресті всіх доріг», автором та співавтором художніх проектів та художніх акцій: «Дахи Києва», «Десятий фестиваль російської поезії», «Балаклавський пленер», «Людина і простір», автором творчих проектів «Весна для Вас – ліричний джаз», «Лірика в ошаті джазу», до ювілею Ніколо Паганіні, «Весна, музика, поезія», сольної програми до «Всесвітнього дня поезії». Ви є автором навчального посібника «Експертиза професійних струнних музичних інструментів. Гітари», багатьох статей в популярних журналах України, а також доцентом кафедри «Оркестрові струнні, духові, ударні інструменти» та «Старовинної камерної музики» в КНУКіМ, викладачем по класу скрипки Київської дитячої академії мистецтв.
А як у Вас все починалося? Розкажіть трохи про себе, яким був Ваш шлях у мистецтво?
— Я народилася в Києві, мама – родом із села Ольшани, що під Прилуками. Батько – киянин, народився на початку ХХ століття у час буремних подій в нашому краї, тому, як то кажуть, пройшов вогонь і воду. Під час Великої Вітчизняної війни потрапив до німецького концтабору, після визволення його життя дуже змінилося. Зникла «червона книжечка», без якої у той час ти вже був ніби неповноцінним. Хоча мій батько і в Міністерстві освіти був не останньою людиною, викладав у вищих навчальних закладах, зокрема педагогічних, у Київському інституті легкої промисловості органічну та неорганічну хімію. Мама — перекладач з іноземних мов.
Батько дуже любив музику, спілкувався з відомими композиторами, виконавцями, у нас вдома було багато музичних інструментів, особливо скрипок. Він був неординарною людиною. Наприклад, не хотів, щоб в домі був телевізор, коли вони вже почали з’являтися в оселях багатьох, або холодильник (мабуть, щоб мама щодня готувала щось нове, свіженьке). Він був дуже зайнятою людиною, по вечорах завжди був завантажений своєю роботою, лекціями, дисертацією, тому здебільшого нами займалася мама. В мене ще була старша сестра, її вже немає серед живих...
Але були такі моменти, дуже значущі, які яскраво відклалися у пам’яті. Тато водив нас до Маріїнського парку на концерти симфонічної музики, вечорами розповідав казки, які супроводжував грою на скрипці. Це було таке неймовірне... фентезі, як зараз кажуть. Це дуже вплинуло на мою свідомість, розвиток і, певно, на вибір професії у майбутньому. Завдяки своїм родичам, які займали досить помітне місце в українському мистецтві, всі спектаклі оперного театру я бачила в репетиціях, бігаючи маленькою по залу. Моя сестра на 5 років старша, саме вона почала музичну освіту грою на скрипці. Але мама вирішила, якщо ми удвох будемо грати на скрипці, то вона цього не витримає, тому мені купили фортепіано. Я займалася з викладачем удома, щоб вступити до Київської спеціальної музичної десятирічки імені Миколи Лисенка при консерваторії. Але на іспиті мене запитали, на якому інструменті я люблю грати, а я чесно призналася, що на скрипці. Мені запропонували зіграти щось, я досить непогано, мабуть, це зробила, і викладачі відправили мене вчитися грати саме на скрипці. Напевне, це доля...
Потім, закінчуючи 10-річку, я паралельно займалася в училищі імені Глієра, щоб здобути педагогічну освіту і почати викладацьку діяльність. В цей час я вже жила сама, розуміла, що мені треба бути серйозною і працювати над собою самостійно, адже моїх батьків не стало, коли мені було 15 років. Я почала працювати в музичній школі, в цей період стає популярною рок-музика, з’явилися вокально-інструментальні ансамблі, в яких я співала і грала.
Моя співацька кар’єра закінчилася на мистецькому конкурсі в Баку піснею «Чарівна скрипка», яку я там виконувала, граючи на скрипці. Сцена була велетенська, я таких більше і не бачила. Незважаючи на те, що я була серед переможців конкурсу, відчула тоді, що не маю особливої тяги до професійного сольного співу і хочу віддатися повністю саме інструментальній музиці. В останні роки навчання в Київській державній консерваторії я працювала в оркестрі радіо і телебачення. Головний диригент Вадим Гнєдаш вимагав такої якості гри, що треба було дуже багато займатися. Оскільки у Київській консерваторії не було заочного відділення, а я хотіла працювати і далі в оркестрі, закінчувала заочне відділення Донецької консерваторії, куди мене покликав друг Олександр Запольський, зараз соліст Датського оркестру радіо і телебачення.
Ми дуже багато подорожували своєю творчою студентською групою, до речі, і Європою, яка у той час була закрита для загалу. Я навіть займалася гірським туризмом, була членом київського клубу туризму при КПІ, де грала в одному з ансамблів. Надзвичайні спогади лишилися з Паміру, де вночі 5 градусів тепла, а вдень 50. Ми ходили в похід на Домбай, пили зі справжніх нарзанних джерел на Кавказі, а збираючи у лісі малину, зіштовхнулися з ведмедем! Ми бачили реальний міраж, який буває в природі. Наші туристичні групи складалися з цікавих, талановитих молодих людей. У кожній з груп були поети, піснярі, це було незабутнє поєднання навколишньої краси, спілкування, вражень.
— Напевне, Вам захотілося, щоб і нинішнім студентам було що згадати після навчання. Від якої іскорки «загорівся» Ваш проект, Олено Андріївно? І хто Вам допомагає, щоб його вогник не згасав?
— Ідея створити проект «Видатні митці України» виникла із бажання відкрити для студентів, викладачів та всіх бажаючих наших талановитих творчих діячів, людей мистецтва. Це ж так чудово, що ми живемо в столиці, де зібрана мистецька еліта, маємо можливість зустрічатися і спілкуватися. Перші наші творчі зустрічі відбувалися з нашими викладачами-вокалістами, які розповідали про свій життєвий шлях, ділилися якимись секретами, своїм творчим доробком. Зокрема, поштовхом до народження проекту стало проведення в НАКККіМ першого публічного святкування «Дня музики», який зібрав до академічної актової зали справжніх знавців та щирих шанувальників музичного мистецтва.
Проект працює за підтримки ректора НАКККіМ, доктора філософії, професора, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, академіка Академії вищої освіти України Василя Гнатовича Чернеця, проректора з науково-педагогічної роботи НАКККіМ, кандидата філософських наук, доцента В’ячеслава Івановича Бойка, директора Інституту мистецтв НАКККіМ, кандидата історичних наук, професора Віолетти Валеріївни Демещенко, завідувача кафедри естрадного виконавства НАКККіМ, кандидата мистецтвознавства, професора кафедри Олени Юріївни Пономаренко, викладачів та студентів кафедри.
Студентський вік такий короткий, а цей період дуже важливий у формуванні особистості. На жаль, сучасне студентство досить інертне. А завдяки таким зустрічам можна почути цінну практичну інформацію, перейняти знання, напрацювання, познайомитися з видатними митцями, обмінятися контактами, домовитися про співпрацю, показати, наприклад, якісь свої музичні записи, спитати поради. Хоча головна мета проекту – просвітительська: знайомство студентів, професорсько-викладацького складу академії та широкого загалу, в рамках вивчення історії естради, з видатними митцями України.
— А хто за минулі роки вже встиг побувати у Вас в гостях?
— До вітальні проекту були запрошені народний артист України, ректор Інституту музики, композитор, діяч культури Олександр Злотник; народний артист України, професор, видатний співак Фемій Мустафаєв; заслужена артистка України, популярна співачка Ліна Прохорова; заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, композитор, доцент кафедри Віктор Степурко; директор радіо «Промінь», журналіст, композитор Роман Коляда; заслужений артист України Віктор Кавун; журналіст, телеведуча, співачка Анжеліка Рудницька; теле- і радіожурналіст, знавець джазового мистецтва Олексій Коган та багато інших.
— Признаюся, дуже приємно, а ще більш відповідально було те, що Ви до цього авторитетного мистецького товариства долучили й мого батька, запросивши його до проекту. Сподіваюся, ми з батьком Вас не підвели — бо я ж теж допомагала йому на сцені?
— Хто не чув про «Кримську світлицю» — українську, духовну, мистецьку, просвітницьку газету, наш державницький форпост у далекому Криму? Хіба тільки байдужий чи глухий душею. Навіть якби це була просто зустріч з редактором цієї газети, вона вже була б цікавою. Але ж я довідалася, завдяки, зокрема, й Інтернету, і була вражена, що Віктор Качула не лише редактор, журналіст, а ще й поет-пісняр. З перших хвилин пісенно-поетичної творчої зустрічі «Небо — вище там, де ми!» в актовій залі НАКККіМ було зрозуміло, що перед нами талановита, непересічна, неординарна людина. Про це потім говорили й глядачі, а окрім студентів та викладачів НАКККіМ на зустріч прийшли письменники, поети, до того ж такі знані, авторитетні, як народний артист України, поет-пісняр Вадим Крищенко, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка поет Петро Перебийніс, поети Василь Марсюк, Євген Гущин, поетеси Світлана Макаревська і Тамара Костецька. Лауреат Шевченківської премії, композитор, викладач НАКККіМ Віктор Іванович Степурко, з яким також колись була зустріч у нашому проекті, зазначив, що на концерті були возвеличені дуже дорогі нашому народу образи – батько, мати, родина. Пам’ятаю його подивування й захоплення: у автора — ніякої композиторської освіти, а який мелодизм! І радник проректора з наукової роботи Микола Петрович Линник зазначив, що Віктор Качула — прекрасний, талановитий поет, який у Слові відкрив Пісню, тому його творчість має свою неповторність.
Приємно, що прийшли підтримати свого колегу працівники Національного газетно-журнального видавництва, яке очолює Олеся Олександрівна Білаш, донька нашого народного композитора Олександра Білаша. Заступник генерального директора видавництва, заслужений журналіст України Віктор Володимирович Пасак назвав свого тезку Віктора Володимировича Качулу людиною талановитою, багатовекторною, у якому поєдналися і журналіст, і поет, і композитор, і виконавець, а найголовніше – батько, який виховує доньку Юлію своїм прикладом, своєю творчістю.
На зустрічі також була представлена культурологічна продукція, яку видає ДП «Національне газетно-журнальне видавництво», а це, окрім «Кримської світлиці», газета «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура». Присутніх закликали бути не лише читачами, а й авторами цих популярних видань, які покликані популяризувати нашу національну культуру, мистецтво, сприяти відродженню духовності, багатої національно-культурної спадщини нашого народу.
Зустріч була наповнена ліричністю, відкритістю, приємною, щирою атмосферою, без помпезності, награності, вихваляння. Ми це вміємо, маємо — і даруємо вам! Дуже порадувала активність глядачів, у мене навіть не вистачило папірців для запитань. Щирість і відкритість зі сцени була тепло прийнята і підтримана залом, зокрема студентською аудиторією. Мені, Юліє, дуже сподобались твої власні композиторські твори. Вони дійсно майстерно зроблені, мають і форму, і зміст, антураж, кульмінацію, коду. Професійно, грамотно, незважаючи на відсутність спеціальної композиторської освіти, — ти ж у нас студентка факультету естрадного виконавства. У всіх після закінчення творчої зустрічі був такий стан, що не хотілося йти, хотілося ще слухати і спілкуватися.
— Дякую на доброму слові, Олено Андріївно! Ми з батьком раді, що підтримали високу мистецьку планку Вашого проекту. І якщо не секрет, скажіть, хто буде наступним Вашим гостем?
— Я маю подякувати вам з батьком ще й за те, що на вашій презентації було стільки поважних, іменитих діячів нашої культури, потенційних учасників нашого проекту, що його діяльність може бути розписана на кілька років наперед! Не буду розсекречувати, хто перший у цьому списку, але хочу процитувати зараз вірш Вадима Дмитровича Крищенка «Дзвонар», якого він читав на тому вечорі:
Є служителі різні у Храмі —
І отці, й архієреї старі,
І прості, непомічені нами,
Без золочених риз — дзвонарі.
В цьому храмі життя, в цьому світі,
Що здійма свої бані до хмар,
Серцю бачиться — я не єпископ,
Не священик я — лише дзвонар.
Я дзвоню, щоби чуть прихожанам,
Щоб у душах відлунював щем...
І признаюсь: не так і погано
В Божій справі служить дзвонарем.
Ось такі були і будуть у нашого проекту гості, — після зустрічі з якими ще довго «у душах відлунюватиме щем»...
Розмовляла Юлія КАЧУЛА,
студентка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв
