УКРАЇНСЬКІ
ПЕРЕДЗВОНИ КРИМСЬКОЇ ДУШІ
До Києва я
добиралась добу... Кордони стали жорсткішими – на одному питають про наявність
двох громадянств, на другому – крім українського паспорта ще й український
закордонний. П’ять годин наш автобус по заметах, нерозчищених дорогах, повз
десятки вантажівок долає 25 км
до Умані. І серед цього хаосу і бездоріжжя ми помічаємо, як з декількох машин
для прибирання доріг прямо біля траси водії безсоромно зливають солярку... Читаю
серед заметілі Танине «Як би там не було – чекаємо» - і на душі стає тепліше. Пасажири
нашого багатостраждального буса серйозно налаштовані у таку негоду йти до Умані
пішки - і там уже шукати транспорт до Києва, але здоровий глузд перемагає, і всього-навсього
через 2,5 години всі кримці успішно добираються до найближчого метра.
Їду на Хрещатик.
Холодна, голодна, неспана. Зустрічаю на материку першу рідну душу. Міха
проводить до Спілки і спішить на ще один захід... Знайомі, світлі обличчя. Мене
тут справді дуже чекали. Обіймаю Тань, В’ячеслава, Марину Целуйко, Єлю
Дорофієвську, Таню Прозорову. Виходжу на сцену з першою піснею –
лугансько-кримським дуетом зі Славком Купрієнком, який ми обов`язково будемо
вдосконалювати і наповнювати. Голос
після такої подорожі зривається, не слухається, але налаштовуюсь і таки видаю –
«Накримилось...». На жаль, так мало учасників фестивалю встигла побачити і
почути, але головне для мене – Крим на Українських Передзвонах до Дня
Соборності прозвучав!
Летимо з Єлею на
«Знай наших!». Прилітаємо у рідну для нас бібліотеку ім. Лесі Українки. Бачу людей,
за обличчями яких скучила – Ольгу Романюк, Ігоря Двигала, Олену Геде, Богдану
Гайворонську, Сашка Потужного. Співаю декілька своїх пісень, завершую нашим
дуетом з Міхою. Знайомлюсь нарешті наживо зі Златою Біневич, Назаром Розлуцьким,
Наталкою Політовою. Невеличкою дружньою компанією їдемо на ще один захід –
вечір жіночої поезії «В мені», організований Мальвою Кржанівською. Вклинилась туди
я в останній момент вже перед від’їздом, і, здається, залишилась у пам’яті
присутніх. Люблю такий затемнено-інтимний антураж, діалог з глядачем. Дуже
запам’ятався тембром, змістом і професійністю гітарист і співак - Володимир
Пироженко, а сяючими очима і пристрасними оплесками - Володимир Олівець!
Наступні декілька
днів були наповнені ефірами до Дня Соборності. «Прямий» з невизначеними
репліками ведучих «Крим завжди був чужим, але Крим – наш» (але, звісно, я їм
вдячна за висвітлення кримської теми), UA:Українське радіо з
Галиною Бабій, «Армія FM» з чудовими, небайдужими, щирими ведучими
Катериною Потапенко і Сергієм Жуковським. Зустріч з другом і водночас
професійним оператором та перегляд свого першого відеокліпу на авторську пісню
приємно завершили мою творчо-ідейну поїздку...
Через перешкоди,
снігопади, блокпости я вирвалась до рідних серцю людей та ідей. Серед зневіри,
безглуздя, байдужості, відчаю – намагаюсь творити і бути собою. Я дякую тим,
хто вірить у мене і ділиться думками, що Крим для нього тепер асоціюється зі
мною і моєю родиною. Я дякую тим, хто залишається в Україні, не марить
закордонням, не впадає у відчай, а долає оці вічні перепони і робить потрібні,
важливі справи. Я дуже вірю у молодь. Дивлюсь, як тато верстає нову книжку
переможців конкурсу «Ми - діти твої, Україно!», який проводить незнищенна духом
газета «Кримська світлиця» у Криму. Ці твори свідчать про такий інтелект,
характер, волю, силу, свободу, впевненість, віру, внутрішню наповненість юних
авторів, що хочеться жити, бо є ради кого, і хочеться підтримувати, окрилювати,
надихати, бо є ради чого! Тому закликаю усіх однодумців – підтримайте, поширюйте
інформацію про цей духовний творчий мостик, який єднає нас з Кримом! Бо тільки
разом ми – незнищенна сила.
